Розробка комплексу геодезичних та землевпорядних робіт при складанні

Управління земельними ресурсами дозволяє тримати руку на “пульсі” втілення земельної політики в реальне життя. Адже ліквідація монополії державної власності на землю зініціювала створення приватних агро групувань, селянських (фермерських ) господарств, сільськогосподарських кооперативів тощо. У результаті роздержавлення і приватизації землі виникла необхідність виконання землевпорядних робіт з перерозподілу земель, що не використовуються або використовуються не раціонально, складання проектів формування територій і встановлення меж сільських населених пунктів, паювання земель колективної власності, проведення грошової оцінки земельних угідь, підготовки технічної документації на виготовлення державних актів на право власності на землю і користування нею, а також інших робіт, які при виключно державній формі власності на землю не виконувались.

Тому важко, по суті, неможливо уявити реалізації цих заходів без належного управління цим процесом. Землевпорядкування як функція управління земельними ресурсами є цілісною системою взаємопов’язаних ( організаційних, правових, інженерно-технічних, еколого-економічних та інших) заходів і дій, спрямованих на ефективне використання землі. І поки що ніяка інша наука не може вирішити поставлені проблеми, забезпечити належного порядку на землі.

Шляхом землевпорядкування втілюються в життя законодавчі акти, нормативні документи, які регламентують порядок і спосіб використання та охорони землі. Тільки за допомогою землевпорядкування держава виступає гарантом рівноправності державної, приватної, комунальної власності, забезпечує організацію раціонального використання і охорони земель.

Існує думка, щодо розбіжностей термінів “землеустрій” та “землевпорядкування”.У Земельному кодексі України визначено, що землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюється під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Щоб визначитись з цими термінами, необхідно звернутись до більш глибокої їх суті. Адже Земля - незамінний природний ресурс. У процесі використання вона стає об'єктом соціально-економічних зв'язків людини з природою, господарським об'єктом. Як будь-який об'єкт господарської діяльності земля потребує певної організації, тобто створення необхідних умов для забезпечення ефективної діяльності: виробництва, обслуговування, зв’язків тощо. І цю функцію організації використання землі як господарського об'єкта виконує землеустрій.

Виходячи із самого поняття "організація", необхідно відмітити, що організація використання земель - це вже функціонуюча система використання земель, яка включає землю та інші елементи, пов'язані з її використанням. Водночас, організація використання земель - це діяльність, спрямована на створення (або удосконалення) функціонуючої системи використання земельних ресурсів, системи, яка б відповідала існуючим правовим актам і науковим уявам про раціональне землекористування. Даний процес є функцією управління земельними ресурсами.

Землеустрій означає об'єктивну реальність, яка відображає певний стан форм розподілу та організації використання землі разом з іншими засобами виробництва і робочої сили на певному етапі розвитку суспільних відносин. Земельний устрій формується залежно від форм власності на землю, розвитку матеріального виробництва та певних кроків держави, часом стихійно, але в основному за допомогою землевпорядних заходів. Тобто, це об'єктивно існуюча реальність земельного ладу держави.

Термін "землеустрій" хоч і є статистичним, але характеризується динамічністю, оскільки має тенденцію до змін на рівні держави (регіону, окремої земельної ділянки) під впливом законодавчих актів держави, земельних відносин, розвитку продуктивних сил, форм і способів використання земель, упорядкування території землекористувань і землеволодінь, окремих земельних угідь.

Виходячи із вищесказаного, слід відзначити, що необхідно чітко розрізняти поняття “землеустрій” і “землевпорядкування”.В системі управління земельними ресурсами землеустрій відображає об’єктивну реальність існуючого стану використання земель, яка щорічно фіксується у документах статистичної звітності у вигляді текстових і картографічних матеріалів державного земельного кадастру. Землеустрій, в свою чергу, належить до активних управлінських чинників, спрямованих на зміну форми земельного устрою, що є необхідною умовою розвитку та прогресу в сфері володіння, користування, розпорядження землею, раціонального використання, всебічної охорони земельних ресурсів.

Це з одного боку, а з іншого – сучасний стан розвитку суспільства та удосконалення земельних відносин ставить принципово нові вимоги перед землевпорядкуванням. Вони стосуються, по-перше, необхідності ефективного вирішення екологічних проблем і подолання екологічної кризи у сучасному землевикористанні. Тобто, зрештою, йдеться про необхідність еколого-економічного підходу до вирішення завдань землевпорядкування в сучасних умовах.

Сучасний землеустрій віддзеркалює ті політичні, соціально-економічні зміни та суспільні явища і перетворення, які відбуваються в країні. Про це свідчить той факт, що за період проведення земельної реформи тричі вдосконалювалося земельне законодавство. Земельний Кодекс змінювався на якісно новій основі. Його положення та вимоги інших нормативних і законодавчих землевпорядних актів вплинули на зміст землеустрою. Землеустрій на всіх етапах здійснення земельної реформи був і залишається регулятором та провідником державної політики щодо використання й охорони земель, проведення земельної реформи, вдосконалення земельних відносин, наукового обґрунтування розподілу земель, формування раціональної екосистеми землекористувань, розвитку продуктивних сил, засобів виробництва і вдосконалення виробничих відносин діючої соціально-політичної системи. Він залишається головним інструментом впровадження у життя земельної політики держави.

Землеустрій має чітко виражений гармонійний, системний і комплексний характер, що охоплює політичні, організаційно-правові, технічні, соціально-економічні, екологічні, естетичні та інформативні сфери впливу. Охоплюючи таку систему різноманітних заходів землеустрій вирішує проблеми раціонального землекористування до рівнів адміністративно-територіального поділу, конкретних умов господарської організації виробництва і природокористування. Раціональним є таке землекористування, що найбільш повно враховує властивості і особливості землі та ландшафту, господарську придатність території, орієнтовано на задоволення інтересів суспільства, забезпечує високу ефективність виробничої та іншої діяльності, сприяє охороні і відтворенню продуктивних і інших корисних властивостей землі. Землеустрій повинен забезпечувати організацію використання й охорони землі як природного ресурсу, місця проживання і господарської діяльності людини, головного засобу виробництва в сільському та лісовому господарстві, об’єкта інших соціально-економічних зв’язків.

Аналіз динаміки розвитку земельних відносин, практики ведення землевпорядного виробництва, і чинної законодавчої бази за період проведення нинішньої земельної реформи, основних рис функціональних особливостей сучасного землеустрою висвітлив ряд проблем, для розв'язання яких необхідно розробити і здійснити відповідні заходи.

До таких проблем слід віднести: стихійне формування нових землекористувачів на основі оренди земельних часток (паїв); консервацію деградованих земель; нераціональне і неефективне розміщення та використання земельних часток (паїв); відсутність вільних земель для розширення територій населених пунктів, особливо в приміських зонах великих міст; припинення розробки й впровадження проектних заходів щодо використання, охорони та поліпшення земель; недотримання режиму використання земель у природоохоронних зонах заповідників, на рекреаційних територіях, в зонах охорони земель оздоровчого та історико-культурного призначення; втрачання послідовності черговості поновлення і забезпечення доброякісними планово-картографічними та проектними матеріалами служб Держкомзему; відсутність чіткої координації діяльності й організації управління землевпорядними проектно-вишукувальними організаціями, установами та закладами освіти, які готують фахівців землевпорядного профілю.

Поспішність у проведенні роздержавлення та приватизації сільськогосподарських підприємств призвела до ряду недоліків у підходах, змісті й порядку приватизації. Насамперед потрібно було розробити проекти використання, охорони і поліпшення угідь, здійснити перерозподіл земель за придатністю ґрунтів та меліоративним станом для вирощування тих чи інших районованих сільськогосподарських культур, визначення на картографічних планах просторового їх розміщення, а згодом розпочинати роздержавлення і приватизацію. Це дало б змогу уникнути тих недоліків, які мають місце у використанні земель на даний час.

Неважко помітити, що при землеустрої здійснюються врахування і зміна не тільки соціально-економічних, але й екологічних властивостей території. Одним із найскладніших завдань землеустрою у сучасних умовах залишається вирішення проблем охорони земель. Недооцінка екологічного змісту землеустрою продовжує залишатися дуже істотною, його призначення не можна обмежувати рамками реалізації земельної політики, принижуючи роль землевпорядкування у вирішенні завдання землекористування – підвищення стійкості ландшафту, продуктивності і родючості земель.

Сьогоденний екологічний стан довкілля є результатом нераціонального використання природних ресурсів і, в першу чергу, земельних ресурсів. Розорювання схилів, інтенсивна вирубка лісів і лісових насаджень, обґрунтоване сільськогосподарське освоєння земель, розпочате в п’ятидесятих роках минулого століття і яке продовжується до нинішнього часу, призвели до дестабілізації природних ландшафтів, порушенню потоків внутрішньої та зовнішньої енергії, зв’язків між окремими компонентами природно-антропогенних ландшафтів. Напруженості екологічної обстановки спонукало значне антропогенне навантаження на природнв ресурси. Таке використання природних ресурсів призводить до великомасштабних незворотних негативних наслідків. За останні десять років, у зв’язку з перерозподілом земель державної власності, послабленням з боку держави контролю за використанням і охороною земель, екологічний стан значно погіршився. Безвідповідальна культура землеробства, знищення науково обґрунтованої системи сівозмін і невикористання новими землевласниками і землекористувачами своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, призвели до погіршення родючості ґрунту, інтенсифікації еродованості земель та інших негативних явищ орних земель.

Нормалізувати екологічну обстановку можливо шляхом відновлення стабілізуючих складових природного середовища. Це в першу чергу зменшення розораності хоча б до 50% і збільшення лісистості до 20%, в тому числі довести заліснення сільськогосподарських угідь до 4%. Заліснення і залуження земель слід розглядати не як переведення з більш цінних у менш цінні, а як необхідний захід зміни використання земель, ефективність яких не зменшується, а залишається на рівні, або навіть збільшується з урахуванням екологічних і господарських потреб.

Однак, щоб стабілізувати екологічну обстановку, необхідно виявити на території всі об’єкти забруднення і засмічення, до яких належать ферми, господарські двори, склади отрутохімікатів, відстійники, гноєсховища, сміттєсховища, а також промислові й оборонні об’єкти. Відносно перелічених об’єктів необхідно передбачити заходи щодо зменшення або повної ліквідації їх впливу на навколишнє середовище, навіть до їх виносу в еконебезпечні місця. Очищення території від об’єктів забруднювачів і засмічувачів дозволить виконувати свої стабілізуючі функції і забезпечувати розповсюдження рідких видів флори та фауни.

Крім того, слід мати на увазі, що населені пункти (особливо промислові і великі), магістральні трубопроводи, нафтопроводи, газопроводи, аміакопроводи, об’єкти виробітку і транспортування енергії, лінії зв’язку, ділянки залізниці створюють додаткові труднощі в стабілізації екологічного середовища. Наявність охоронних зон навколо і вздовж указаних об’єктів створює систему обмеженого використання земель. Влючення в цю систему екологічних обмежень повинно дати можливість частково нейтралізувати негативні явища. Але це, в свою чергу, повинно компенсуватись власникам землі і землекористувачам як власниками об’єктів, що мають охоронні зони, так і державою, яка може застосувати механізм компенсації обмеження господарської діяльності внаслідок накладення екологічних обмежень шляхом пільгових оподаткування, кредитування.

Отже, екологізації землекористуваня може бути досягнута лише через землевпорядне проектування, яке треба відродити після затяжної стагнації, під час якої останнє практично зводилось до паювання земель. Але робити це потрібно з урахуванням сучасних умов і нових вимог. Досвід, значною мірою негативний, але великий за обсягом у часі і просторі, дає змогу критично проаналізувати колишні хибні тенденції у використанні земель івизначити екологічні складові проектування, маючи при цьому на увазі, що екологічно допустиме є, як правило економічно доцільним.

При написанні дипломної роботи використовувались матеріали ґрунтового обстеження, формування та встановлення меж сільської ради, дані згідно інвентаризації земель, матеріали контурно-меліоративної організації території, дані по роздержавленню та паюванню земель, протиерозійної організації території, форми 2-зем та 6-зем.

На захист дипломної роботи буде представлено :

Пояснююча записка
Графічні матеріали, а саме:

Схема згущення зйомочної основи

Характеристики отримані при GPS-спостереженнях

Схема формування території Вікторівської сільської ради

Схема розпайованих земель та встановлення охоронних зон на території Вікторівської сільської ради

Таблиці

Інші цікаві матеріали

Розробка комплексу геодезичних та землевпорядних робіт при складанні еколого-економічного проекту на території Вікторів
Управління земельними ресурсами дозволяє тримати руку на “пульсі” втілення земельної політики в реальне життя. Адже ліквідація монополії державної власності на землю зініціювала створення приватних агро групувань, ...

Мінеральні ресурси Хмельницької області
Завдяки географічному розташуванню, геологічній будові і гідрогеологічним умовам Україна має значні запаси мінеральних вод. Далеко за межами України відомі такі води, як "Миргородська", "Поляна квасова&qu ...

Регіональний аналіз Уральського економічного району
Уральський економічний район розташований на стику територій двох частин світу - Європи і Азії. До його складу входять: республіки Башкортостан і Удмуртія та Курганська, Оренбурзька, Пермська з Комі-Перм'яцький автономн ...

Інші цікаві матеріали

Головне меню