Добування паливних корисних копалин

Багато корисних копалин не можуть синтезуватися людиною. Тому вона змушена видобувати їх з родовищ, - природних скупчень корисних копалин, які можуть бути використані людиною в різних цілях. Але щоб добути їх, їй треба докласти чимало зусиль.

Багато століть тому у людей не було якихось спеціальних засобів для видобування горючих корисних копалин. Тому зазвичай їх добували у місцях виходу на поверхню (нафту) або відкритим способом, або збирали на берегах морів з розмитих водою пластів (вугілля). Пізніше тверде паливо почали діставати з неглибоких шахт, а оскільки вони були мало оснащені, то існувала велика ймовірність обвалу чи затоплення підземними водами. Але вже в ХVІ – ХVІ столітті шахти стали більш механізованими, встановлювали парові двигуни, спеціальні водо- і газовідвідні машини, вентиляцію, покращувалась безпека праці людей.

Що до нафти, то спершу копали колодязі і добували нафту, як воду з криниці, але копати їх було надзвичайно важко. Бути більше 5 хвилин, там неможливо дихати через отруйні гази. Опускаючись копати робітник мусів співати якусь пісеньку, тільки почувши, що він перестає, його зразу витягували і опускали іншого. Існував ще й інший спосіб добувати нафту, але дорожчий і більш безпечніший, який потребував більшої площі. На великому рівному місці копали східцями, утворюючи ступінчату вирву, в центрі якої було невеличке озерце з нафтою. Пізніше вже почали бурити свердловини ударним, а потім роторним і турбінним способами.

Нафтові платформи.

Але зараз існують більш сучасні способи добування та буріння. Тепер на місцях залягання будують спеціальні установки та вишки, для більшого видобутку родовища заливають водою. На шельфах морів створюють нафтові бурові платформи. Вони плавають на морі або кріпляться на вбитих у дно палях. Працювати на них значно небезпечніше, ніж на наземній буровій вишці, оскільки платформа може бути пошкоджена під час шторму. Крім того, будівництво такої платформи обходиться приблизно в 10 разів дорожче за наземне. Її вивозять у море секціями, а потім збирають. Устаткування та персонал доправляють на неї вертольотом. В техніці буріння також проявився прогрес. Тепер бурити можна на більшу глибину, обминати водоносні шари, з відхиленням від вертикалі, косо і навіть дугою. Така ж система добування існує і для газу.

У видобуванні твердих горючих корисних копалин також сталися зміни. Зараз на шахтах і кар’єрах застосовують високопродуктивну техніку. Шахтне добування більш трудомістке та дорожче, але воно використовується частіше, оскільки основні запаси знаходяться на глибині. Щоби дістатися до вугільних чи інших пластів прокладаються вертикальні, похилі шахти, де родовище залягає неглибоко та деколи горизонтальні, де пласти виходять на поверхню, особливо на схилах. Діаметр вертикальних зазвичай складає кілька метрів, а глибина – більше кілометра. Від них до пластів вугілля пробивають горизонтальні гірничі виробки – квершлаги. В середину пластів ведуть штреки (які не мають виходу на поверхню). При похилому видобутку вздовж пластів ставляться похилі підйомники: нахили ( для спуску різного вантажу) брамсберги ( для підйому корисних копалин). Крім того, перспективним методом добування є гідравлічний метод: потужний струмінь води з спеціального пристрою – гідромонітора, дробить вугілля або сланець, які по трубопроводі йдуть на збагачувальну фабрику. З тонких пластів вугілля або сланець видобувають за допомогою шнека, який нагадує гвинт м’ясорубки з гострим наконечником.

Відкритий спосіб видобування горючих копалин найбезпечніший і дешевий. Спочатку великі екскаватори (драглайни) з ковшами з ємністю 100 м3 знімають гірські породи, які закривають вугільні чи сланцеві пласти. Потім інші потужні екскаватори висотою з 13-поверховий будинок вантажить копалини у вагони з швидкістю 5000 м3/год. Цим способом у світі добувають майже половину всього вугілля і сланцю.

Що до торфу, то в нього є своєрідний спосіб видобутку. Раніше торф добували спеціальними лопатами, металева частина яких була зігнута під прямим кутом. Нарізані ними торф’яні ,,цегли” складали в піраміду для сушіння. Тепер, перед розробкою, торф’яні поклади осушують за допомогою спеціальних каналів, а також очищають від дерев та кущів. Потім добувають фрезерним способом, тобто підсушений і вирівняний шар торфу подрібнюють спеціальними машинами, висушують та збирають в тюки.

Інші цікаві матеріали

Методика дослідження
В процесі вирішення поставлених завдань нами застосовані такі методи: моделювання, історичний, картографічний, літературний, порівняльно-географічний, системний, статистичний методи. Щоб бути обізнаним у розвитку соціальної і ...

Економічне районування та територіальна організація господарства
Актуальність теми «Економічне районування та територіальна організація господарства» полягає в тому, що розвиток галузей народного господарства, виробничих комплексів, соціально-виробничої інфраструктури, а також господ ...

Економіко-географічна характеристика Чілі
Чилі - держава на Південному - Заході Південної Америки. На Півночі межує з Перу, на Сході - з Аргентиною та Болівією, на Заході омивається водами Тихого океану. До складу території входять прибережні острови Чилійськог ...