Географічні засади формування і розвитку регіональних природоохоронних систем

Екомережофоруючими вузлами регіонального рівня є території взаємодії природних ядер регіонального рангу з кількома екокоридорами, один із яких має статус не нижче регіонального рівня. Ці вузли є регіональними центрами біотичного і ландшафтного різноманіття, вирізняються представленістю ендемічних, реліктових та рідкісних видів, відповідністю певній ландшафтній структурі. Вони репрезентують біотичне і ландшафтне різноманіття у регіональній екомережі Поділля. Приурочені до наявних заповідних об’єктів із суворим заповідним режимом (заказники загальнодержавного і місцевого значення, заповідні зони РЛП). У межах Поділля виокремлюють одинадцять вузлів регіонального рангу (див. рис. 5): Суразький (6), Верхньосеретський (7), Галілейський (8), Заліщицький (9), Середньогоринський (10), Мальованківський (11), Бужоцький (12), Наддністерський (13), Згарський (14), Журавлівський (16), Ямпільський (15).

Екомережоформуючими вузлами локального рівня є території взаємодії природних ядер місцевого значення з двома і більше локальними екокоридорами. Вони репрезентують біорізноманіття фізико-географічних районів у регіональній екомережі і приурочені до наявних заповідних об’єктів рангу заказників, заповідних зон РЛП. Інколи до складу вузлів належать території окремих заповідних урочищ, пам’яток природи.

В екомережі Поділля виокремлено двадцять п’ять екоформуючих вузлів локального рівня (див. рис. 5): Голицький (17), Рудниківський (18), Берем’янський (19), Семиківський (20), Яблунівський (23), Лановецький (21), Надзбруцький (24), Шупарський (25), Білогірський (22), Красилівський (31), Поморський (32), Вовчанський (30), Віньковецький (29), Ярмолинецький (28), Циківський (27), Панівецький (26), Копайгородський (34), Шпиківський (35), Мурафський (36), Піщанський (37), Гайдамацький (38), Коростовецький (39), Іллінцівський (40), Погребищенський (41), Сниводський (33).

Елементи ландшафтної територіальної структури взаємодіють з навколишнім антропогенізованим середовищем, в результаті чого навколо них формуються зони їх біотичного впливу на прилеглі території та зони впливу антропогенних угідь на ці елементи. Конфігурації та розміри цих зон залежать від площі та форми біоцентрів, їх біорізноманіття, ширини біокоридорів. Основними напрямками оптимізації біоцентрично-мережевої ландшафтно-територіальної структури є формування біоцентрично-мережевих вузлів в кожному ландшафтному районі з метою максимального збереження основних морфологічних одиниць ландшафту.

Запропонована модель оптимізації територіально-функціональної структури мережі територій та об’єктів природно-заповідного фонду базується на засадах ландшафтно-екологічної організації території, ролі і значимості заповідних об’єктів у природних регіонах. При її розробці враховувалися: ступінь потенційного збереження ландшафтного і біотичного різноманіття, екосередовищна, екоресурсна, екомережотвірна роль заповідних територій, їх функції регіональних гено- і ценофондів. Моделлю передбачено створення нових, розширення і реорганізація діючих територій та об’єктів природно-заповідного фонду у кількості 82 перспективних для заповідання одиниць, які сприятимуть оптимізації функціонально-територіальної структури заповідної мережі Поділля. Серед них п’ять національних природних парків, природний заповідник, 23 регіональні ландшафтні парки, 43 заказники. Їх створення сприятиме формуванню повноцінних природних ядер у кожному з ландшафтних районів, покращанню функціонально-територіальної структури заповідної мережі, зростанню частки біоцентрів, які мають природоохоронний статус, та заповідних територій як у природних, так і адміністративних районах. Природоохоронний каркас досліджуваної території набуде рис структурованості, завершеності, стійкості (Царик Л.П., 2006, 2008).

До складу природоохоронної системи Поділля увійдуть різні категорії земель. Найбільшу частку представлятимуть землі під природною рослинністю. До них належать лісові масиви, пасовища, сіножаті, вигони, заболочені землі, землі під водою, відкриті землі без значного земельного покриву. В їх межах функціонуватимуть ключові території, сполучні території, частково захисні буферні зони. Таких земель у структурі земельного фонду Поділля є 29,37%, а коливання показників за адміністративними районами простежуються від 15,6% для Теплицького району Вінницької області до 55% для Бережанського району Тернопільської області (табл. 3).

Інші цікаві матеріали

Землевпорядкування та кадастр
У період реформування земельних відносин однією з найважливіших проблем є проблема економічного використання і відтворення природних ресурсів. Зміни економічного механізму господарювання, перехід до економіки ринкового ...

Історія досліджень печер в Україні
Історія вивчення карстових печер України тісно пов'язана з історією географічних, геологічних, біологічних, археологічних, карстознавчих досліджень. Карстова комісія НАН України в 1993 р. виступила з ініціативою пі ...

Грошова оцінка земель населених пунктів (на прикладі с. П’ядики,
Земля – основа національного багатства, яка має по чисельності власників масовий, всенародний характер. Також вона є унікальним товаром стосовно вартості якого завжди існує суперечність: між власником землі та органами ...