Географічні засади формування і розвитку регіональних природоохоронних систем

За результатами проведеного поєднаного аналізу природно-географічних передумов та різнорангових елементів заповідних мереж з урахуванням зонально-азональних особливостей побудови розроблено картографічну модель 41 ключової території (5 - національного, 11 - регіонального, 25 - місцевого рівнів) регіональної екомережі (Царик Л.П., 2008).

Запропонована мережа ключових територій належно репрезентуватиме біотичне і ландшафтне різноманіття Поділля, оскільки їх представлятимуть базові заповідні об’єкти в усіх фізико-географічних районах.

Головним критерієм вибору сполучних територій є міграційний. Крім сполучного значення, більшість екокоридорів Поділля виконує самостійну функцію зі збереження багатих на біотичне і ландшафтне різноманіття річково-долинних геосистем.

Перспективна регіональна екомережа Поділля буде складною природоохоронною системою, у якій органічно пов’язуватимуться різнорангові ключові території сполучними територіями. Основними її структурними елементами стануть ключові території (природні ядра) національного рангу (див. рис. 5): Кременецьке (1), Медоборське (2), Княжпільсько-Совиярське (3), Буго-Деснянське (4), Чечельницьке (5) та екокоридори національного рангу - Галицько-Слобожанський субширотний, Дністерський та Південно-Бузький субмеридіональні. Окрім них, контактними елементами екомережі Поділля з сусідніми екомережами стануть: Товтровий екокоридор - з екомережею Покуття на півдні та екомережею Малого Полісся на північному заході, Опільський екокоридор - як сполучний елемент між Гологоро-Вороняцьким горбогірним районом, Східним Опіллям та Прикарпаттям, Серетський екокоридор - забезпечує зв’язок між малополіськими та дністерсько-покутськими ландшафтами.

Інтеграція екомережі Поділля у національну екомережу досягатиметься як за рахунок функціонування у ній структурних елементів національного значення, так і завдяки наявності контактних елементів з екомережами сусідів. До таких природних ядер екомережі Поділля належать такі (див. рис. 5): Голицько-Підвисоцьке (6) і Стрипсько-Дністровське (7) - як контактний елемент з екомережами Опілля і Прикарпаття; Заліщицьке (16) та Ушицько-Наддністрянське (37) - як контактні елементи з екомережами Покуття і Буковини; Чечельницьке (41) природне ядро - як контактний елемент з екомережею Одеської області; Іллінецько-Дашівське (31)- як контактний елемент з екомережею Придніпровської височини; Мальованківське (11) і Михельсько-Клиновецьке (10) - як контактні елементи з екомережами Житомирського Полісся і Малого Полісся (Царик Л.П., 2008).

Стосовно зонально-азональних особливостей регіональної мережі необхідно зазначити, що двадцять чотири природні ядра репрезентують ландшафти зони широколистяних лісів; п’ятнадцять природних ядер представляють ландшафти лісостепової зони і тільки два природні ядра є представниками зони мішаних лісів. Водночас природні ядра репрезентують природу дев’яти фізико-географічних областей. Найщільніше вони зосереджені в межах Західно-Подільської височинної області (11 природних ядер) та Середньо-Подільської височинної області (11 природних ядер). Лише на територіях подільських фрагментів трьох фізико-географічних областей (Волинської височини, Північно-Східної Придніпровської височини та Центральнопридніпровської височинної областей) немає об’єктивних передумов для створення перспективних ключових територій.

Четвертий розділ дисертаційного дослідження „Природоохоронна система як засіб збереження біотичного і ландшафтного різноманіття та ландшафтно-екологічної оптимізації території

” присвячений розробці оптимізаційних моделей природоохоронного пріоритету. Запропоновані заходи з ландшафтно-екологічної оптимізації території Поділля передбачають реалізацію підходів, які базуються на методиках М.Д. Гродзинського (1993) та Ю. Одума (1986) і враховують зональні особливості геосистем. Зокрема, оптимізаційні показники територій зон мішаних, широколистяних лісів і лісостепової зони розраховувались з урахуванням оптимізаційних критеріїв кожної з них (табл. 2.). Так, оптимальна лісистість лісових зон України становить 23-40%, лісостепової зони - 17-23%. Оптимальна частка природних угідь будь-якої території повинна складати 50-60%, враховуючи екостабілізаційну, середовищеутворювальну і господарську роль природних ландшафтів.

В основу запропонованих оптимізаційних моделей покладено принцип рівноваги, паритетного розвитку господарства та охорони природи. Це означає, що використання земельних та інших природних ресурсів і розвиток господарської діяльності на досліджуваній території не повинні погіршувати якість довкілля і стан природних геосистем. Оптимізаційні заходи передбачають покращання якості довкілля і формування екологічно безпечної системи землекористування.

Інші цікаві матеріали

Рослинний світ Карпат
Карпати ─ величні і неповторні в красі своїй гори, покриті віко­вічними лісами, бурхливі ріки, кришталево прозорі високо­гірні озера — «морські очі», барвистий килим полонин ц отарами овець, мелодії гуцульської тр ...

Нормативна грошова
Здійснення контролю, обліку якості та кількості земель, впровадження приватної власності на земельні ділянки та платного характеру використання потребують чіткого економічного механізму регулювання земельних відносин, ...

Транспорт і зв'язок
Головною ціллю в транспортної галузі є більш повне, безпечне, якісне задоволення потреб населення та економіки району у послугах транспорту, поліпшення транспортно-експлуатаційного стану автомобільних доріг і мостів, планомірни ...