Географічні засади формування і розвитку регіональних природоохоронних систем

За результатами проведеного поєднаного аналізу природно-географічних передумов та різнорангових елементів заповідних мереж з урахуванням зонально-азональних особливостей побудови розроблено картографічну модель 41 ключової території (5 - національного, 11 - регіонального, 25 - місцевого рівнів) регіональної екомережі (Царик Л.П., 2008).

Запропонована мережа ключових територій належно репрезентуватиме біотичне і ландшафтне різноманіття Поділля, оскільки їх представлятимуть базові заповідні об’єкти в усіх фізико-географічних районах.

Головним критерієм вибору сполучних територій є міграційний. Крім сполучного значення, більшість екокоридорів Поділля виконує самостійну функцію зі збереження багатих на біотичне і ландшафтне різноманіття річково-долинних геосистем.

Перспективна регіональна екомережа Поділля буде складною природоохоронною системою, у якій органічно пов’язуватимуться різнорангові ключові території сполучними територіями. Основними її структурними елементами стануть ключові території (природні ядра) національного рангу (див. рис. 5): Кременецьке (1), Медоборське (2), Княжпільсько-Совиярське (3), Буго-Деснянське (4), Чечельницьке (5) та екокоридори національного рангу - Галицько-Слобожанський субширотний, Дністерський та Південно-Бузький субмеридіональні. Окрім них, контактними елементами екомережі Поділля з сусідніми екомережами стануть: Товтровий екокоридор - з екомережею Покуття на півдні та екомережею Малого Полісся на північному заході, Опільський екокоридор - як сполучний елемент між Гологоро-Вороняцьким горбогірним районом, Східним Опіллям та Прикарпаттям, Серетський екокоридор - забезпечує зв’язок між малополіськими та дністерсько-покутськими ландшафтами.

Інтеграція екомережі Поділля у національну екомережу досягатиметься як за рахунок функціонування у ній структурних елементів національного значення, так і завдяки наявності контактних елементів з екомережами сусідів. До таких природних ядер екомережі Поділля належать такі (див. рис. 5): Голицько-Підвисоцьке (6) і Стрипсько-Дністровське (7) - як контактний елемент з екомережами Опілля і Прикарпаття; Заліщицьке (16) та Ушицько-Наддністрянське (37) - як контактні елементи з екомережами Покуття і Буковини; Чечельницьке (41) природне ядро - як контактний елемент з екомережею Одеської області; Іллінецько-Дашівське (31)- як контактний елемент з екомережею Придніпровської височини; Мальованківське (11) і Михельсько-Клиновецьке (10) - як контактні елементи з екомережами Житомирського Полісся і Малого Полісся (Царик Л.П., 2008).

Стосовно зонально-азональних особливостей регіональної мережі необхідно зазначити, що двадцять чотири природні ядра репрезентують ландшафти зони широколистяних лісів; п’ятнадцять природних ядер представляють ландшафти лісостепової зони і тільки два природні ядра є представниками зони мішаних лісів. Водночас природні ядра репрезентують природу дев’яти фізико-географічних областей. Найщільніше вони зосереджені в межах Західно-Подільської височинної області (11 природних ядер) та Середньо-Подільської височинної області (11 природних ядер). Лише на територіях подільських фрагментів трьох фізико-географічних областей (Волинської височини, Північно-Східної Придніпровської височини та Центральнопридніпровської височинної областей) немає об’єктивних передумов для створення перспективних ключових територій.

Четвертий розділ дисертаційного дослідження „Природоохоронна система як засіб збереження біотичного і ландшафтного різноманіття та ландшафтно-екологічної оптимізації території

” присвячений розробці оптимізаційних моделей природоохоронного пріоритету. Запропоновані заходи з ландшафтно-екологічної оптимізації території Поділля передбачають реалізацію підходів, які базуються на методиках М.Д. Гродзинського (1993) та Ю. Одума (1986) і враховують зональні особливості геосистем. Зокрема, оптимізаційні показники територій зон мішаних, широколистяних лісів і лісостепової зони розраховувались з урахуванням оптимізаційних критеріїв кожної з них (табл. 2.). Так, оптимальна лісистість лісових зон України становить 23-40%, лісостепової зони - 17-23%. Оптимальна частка природних угідь будь-якої території повинна складати 50-60%, враховуючи екостабілізаційну, середовищеутворювальну і господарську роль природних ландшафтів.

В основу запропонованих оптимізаційних моделей покладено принцип рівноваги, паритетного розвитку господарства та охорони природи. Це означає, що використання земельних та інших природних ресурсів і розвиток господарської діяльності на досліджуваній території не повинні погіршувати якість довкілля і стан природних геосистем. Оптимізаційні заходи передбачають покращання якості довкілля і формування екологічно безпечної системи землекористування.

Інші цікаві матеріали

Особливості територіально–галузевої структури Автономної Республіки Крим
Крим – це особливий культурно-історичний регіон України. Кримська земля береже пам`ятки всіх історичних епох, тому її прийнято називати музеєм під відкритим небом, золотим дном для археології. Історичне минуле Криму сві ...

Організація і управління виробництвом
Актуальним питання в даному курсовому проекті є планування і організація робіт виконання комплексу топографо - геодезичних робіт при створенні планів в масштабі 1 : 50000 для ведення кадастру на території Лисецької ...

Економіко-географічна характеристика Республіки Індонезії
Назва "Індонезія" є складовим і походить від топоніма "Індія" (лат. Indus) В поєднанні з похідним від грецького слова "несос" (греч. нῆупт - острів), Буквально "Острівна Індія&q ...