Географічні засади формування і розвитку регіональних природоохоронних систем

Враховуючи надмірно високу та екологічно небезпечну розораність земель Поділля (62,8%), її рекомендовано скоротити в середньому на 17,3%. Зменшення частки орних земель відбуватиметься за рахунок вилучення з орного клину сильноеродованих та малопродуктивних земель (табл.2).

Водночас частина цих земель з крутизною схилів більше 70 рекомендується під заліснення, що сприятиме зростанню лісистості території в середньому до 23,5%. Інша частина вилучених орних земель з крутизною схилів менше 70 підлягатиме залуженню, що дасть можливість збільшити частку пасовищ і сіножатей на Поділлі до 19,1%. Проведення таких оптимізаційних заходів сприятиме зростанню частки природних екостабілізаційних угідь з 31,0% до 48,0% (табл. 2), що відповідає зазначеним орієнтирам еколого-економічної природно-ресурсної моделі розвитку України. Близькими до пересічно подільських є показники оптимізації землекористування адміністративних областей. Більш розбіжними є оптимізаційні параметри в межах адміністративних районів. Наймасштабніших змін зазнають типологічні групи адміністративних районів з несприятливою та вкрай несприятливою структурою земельних угідь (Царик Л.П., 2003, 2008).

Відповідно до принципу ландшафтної поліструктурності, в межах території можна виокремити ландшафтні територіальні структури (ЛТС) різних типів, залежно від структуроформуючого відношення, прийнятого за основу цієї інтеграції. З природоохоронних позицій біоцентрично-мережева ландшафтна структура формує відношення між ареалами природної рослинності (біоцентрами) та їх антропогенізованим оточенням. В роботі проаналізовано територіальну приуроченість біоцентрів, оптимальність їх розмірів, функціональні особливості, характер і напрямки взаємозв’язків між біоцентрами для забезпечення стійкого функціонування за створеною картографічною моделлю біоцентрично-мережевої ландшафтної структури.

В умовах агроландшафту функції біоцентрів виконують окремі ліси, гаї, степові та лучні, водно-болотні ділянки балок, річкових долин. Однак роль і функції біоцентру залежать від багатьох особливостей: його розміру, конфігурації, едафічних умов, ступеня збереженості біоти, природоохоронного статусу тощо.

Проведений аналіз розподілу біоцентрів за площею серед фонових агроландшафтів засвідчив найоптимальнішу їх територіальну структуру у горбогірних опільських, малополіських лісових ландшафтах, ландшафтах Кременецьких гір, Товтрового пасма та Середнього Побужжя, оскільки тут спостерігається збалансоване поєднання різних за розмірами біоцентрів з високим ступенем збереженості природної рослинності.

Переважна більшість біоцентрів сформована лісовими угрупованнями, 4,5 тис. яких розосереджені по території. За типами форм контурів лісові біоцентри тяжіють до компактних за конфігурацією. Другу позицію займають біоцентри з лучною та водно-болотною рослинністю, які приурочені до верхніх відтинків річкових долин, допливів річок. Для них характерними є місцини видовжених, видовжено звивистих (річкові меандри) чи видовжено розгалужених (верхів’я річок, заболочені річкові долини) форм. Наймалочисельнішими є біоцентри зі степовою та наскельно-степовою рослинністю, приурочені до схилів південних експозицій горбогір’їв, каньйоноподібних відтинків нижніх течій допливів Дністра, Південного Бугу. Ареали їх поширення мають фрагментарний лінійно-площинний характер.

Створена картосхема біоцентрично-мережевої ЛТС демонструє, що її елементи не вкривають повністю території ландшафту, однак формують її природний каркас, який значно знижує ймовірність деградації популяцій, зменшує залежність від різких едафічних змін окремих біоцентрів. Цей каркас і є основою природоохоронної системи регіону, оскільки складається із мережі взаємопов’язаних елементів природної рослинності, здатних створити безпечніші умови збереження і відтворення біорізноманіття. На тлі такого каркасу формуватимуться вузлові елементи регіональної екомережі.

Складне поєднання різнорангових елементів мережі сприятиме формуванню просторових поліфункціональних систем збереження біотичного та ландшафтного різноманіття. В їх межах можна виокремити кілька типів екомережоформуючих вузлів: національного рівня, регіонального рівня, локального рівня (Царик Л.П., 2008).

Екомережоформуючі вузли національного рівня створюватимуться у місцях перетину різних природних шляхів міграції біоти, взаємоконтактів природних ядер національного рангу з кількома екокоридорами, один із яких має статус національного. Ці вузли є резерватами генетичного пулу, місцями інтенсивних еволюційних та селектогенетичних процесів, мають високий ступінь природності, рідкісності і збереженості ландшафтних комплексів. Вони репрезентують біотичне і ландшафтне різноманіття природних зон, країв, фізико-географічних областей у національній екомережі. В межах Поділля вирізняють п’ять вузлів національного рангу (див. рис 5): Кременецький (1), Медоборський (2), Товтровий (3), Вінницький (4) і Чечельницький (5).

Інші цікаві матеріали

Проект відведення земельної ділянки під ковбасний
Метою курсової роботи з основ земельного кадастру є закріплення отриманих знань та їх застосування на практиці при виготовленні технічної документації землекористувачам різних форм власності з використанням кадаст ...

Водоспади Південної Америки
Навіть при побіжному погляді на карту Південної Америки одразу впадає в око яскраво виражена своєрідність будови її поверхні. Це країна високих гір, великих плоскогір'їв і низин. Уздовж усього західного узбережжя на т ...

Ландшафти
Природа – це найважливіше та найголовніше джерело задоволення усіх матеріальних і духовних потреб людини. Людське суспільство безперервно взаємодіє з нею. Для людини природа має дуже багатообразне значення: наукове, мат ...