Реформування адміністративно-територіального устрою України в контексті глобальних процесів просторової організації суспільства

Зазначені обставини допомагають зрозуміти суть конфлікту між тенденціями до централізації і децентралізації, які постійно проявляються в процесі просторової організації суспільства. Централізація, за певних умов, надає системі внутрішню цілісність, але центр при цьому втрачає ефективність, «захлинається» через велику кількість інформації, що надходить. А децентралізація, доведена до крайності, за відсутності хоча б мінімуму координаційних дій центру породжує зникнення всяких внутрішніх зв'язків і зникнення системності, тобто веде до розпаду системи. Максимальна ж ефективність функціонування суспільства досягається тоді, коли рішення приймаються на тому ж рівні, на якому вони повинні виконуватися.

В системі, що функціонує нормально, збіг напрямків розвитку нижчих рівнів створює вищі рівні, основне завдання яких полягає у виконанні координуючих дій. При цьому взаємини базуються на принципі не лінійної залежності, а зворотного зв'язку. Таким чином, кожен рівень регулює свою діяльність по-своєму, але при дотриманні норм, необхідних для стійкого розвитку системи в цілому.

. Глобальні фактори.

Згадані вище фактори відображають деякі особливості «внутрішнього фону» процесу реформування адміністративно-територіального устрою України. Не менше значення має і «зовнішній фон», визначуваний загальносвітовими процесами і тенденціями. Серед них слід особливо виділити інформатизацію та глобалізацію, які перетворилися сьогодні чи не на визначальні умови успішного розвитку, як окремих соціумів, так і процесів просторової організації суспільства в цілому. Зримими проявами даних процесів стають «стиснення» а інтернаціоналізація простору за рахунок використання сучасних засобів комунікації, «розмивання» адміністративних кордонів і формування транскордонних просторово-функціональних структур, поширення жорстких «екологічних» стандартів, що регламентують різні сторони життєдіяльності суспільства і т. д.

Виходячи з вищевикладеного, найбільш продуктивним напрямком реформування адміністративно-територіального устрою України визначається регіоналізація, яка розуміється як наднаціональна форма просторової організації, що охоплює всі сторони життя суспільства і його взаємини з навколишнім середовищем, в контексті якої і відбувається упорядкування національних просторів.

В основі процесу регіоналізації лежить реальний перерозподіл владних повноважень і ресурсів. Причому перерозподіл не тільки і не стільки на користь регіонів як таких, а й і безпосередньо всередині самих регіонів. Загальний принцип такого перерозподілу наступний: надання максимально можливих управлінських повноважень місцевим органам самоврядування; переважно координуючих функцій - районним органам самоврядування; функцій контролю над дотриманням національних правових стандартів - регіональним представництвам центральної державної влади. Чітке правове вирішення даного питання дозволяє:

а) забезпечити головну умову успішного реформування - суттєве обмеження можливостей впливу «державної» бюрократії на соціально-економічне життя країни;

б) використовувати потужний додатковий ресурс розвитку - механізм самоорганізації суспільства.

У зв'язку з цим, слід зазначити, що пропонована урядом України трирівнева просторово-організаційна структура регіону: громада - район - регіон, - цілком відповідає поставленим завданням. Проте абсолютно неприйнятною є жорстка обумовленість виділення тих чи інших структурних одиниць кількістю проживаючого в їх межах населення. Такий підхід, не тільки ставить у нерівні правові умови територіальні утворення з різною щільністю населення, але й, головне, по суті, знову відчужує частину населення від участі у процесах прийняття рішень щодо долі середовища свого проживання. Тим самим реформа позбавляється підтримки такого важливого чинника самоорганізації, яким є, за визначенням древніх римлян, «дух місця».

Необхідно підкреслити, що перерозподіл владних повноважень і ресурсів нерозривно пов'язаний з формуванням якісно іншої системи управління процесами просторової організації суспільства, заснованої на застосуванні новітніх інформаційних технологій, і поєднує як комунікативний (мережа інформаційного обслуговування населення), так і когнітивний (центри гібридного інтелекту) рівні їх використання. Першим кроком є здійснення загальної інформатизації регіонів. Про переваги інформатизації сказано вже чимало. Тому відзначимо лише те, що поряд із значним «антибюрократичним» (спрощення бюрократичних процедур за рахунок впровадження електронного документообігу, послуг «електронного уряду», збільшення прозорості управлінських рішень) і культурно-просвітницьким (доступ до величезних ресурсів інтернету, дистанційне навчання і т. д.) потенціалами, існує також і високий економічний ефект інформатизації, про що свідчить досвід держав, що відносно недавно вступили на цей шлях (країни Прибалтики, Південна Корея та ін.) [18;30].

Інші цікаві матеріали

Паливні корисні копалини нафта, газ, вугілля, сланці,
Паливні корисні копалини – це природні та мінеральні речовини, які з достатнім економічним ефектом використовуються в техніці та народному господарстві для давання тепла та інших корисних речовин. Як відомо, в ...

Планування та організація виконання комплексу топографо-геодезичних робіт
Актуальним питання в даному курсовому проекті є планування і організація робіт виконання комплексу топографо - геодезичних робіт при створенні планів в масштабі 1 : 50000 для ведення кадастру на території Житомирськ ...

Країни Закавказзя (Азербайджан, Вірменія, Грузія)
Країнами Закавказзя є Азербайджан, Вірменія, Грузія. Регіон, розташований між Чорним та Каспійським морями, має вигідне географічне положення. Морські узбережжя створюють сприятливі умови для розвитку економічних зв'язк ...