Радянська адміністративно-територіальна спадщина і спроби її подолання

Історія нинішнього адміністративно - територіального поділу країни йде корінням далеко вглиб століть. До кінця ХVIII ст. цей поділ переслідував різні цілі - фіскальні, військові та мобілізаційні, що знаходило відображення навіть у назвах адміністративно-територіальних одиниць княжого (тьма-тисяча-десяток), литовсько-польського (держава-воєводство-повіт) та козацького (полк-сотня-курінь) періодів вітчизняної історії. З втягуванням українських земель в загальноімперські процеси «адміністративної революції» кінця ХVIII ст., з відділенням цивільного правління від військового, суду і фінансів - від адміністрації, з початками ідеї поділу трьох гілок влади, на так званій «підросійській» Україні вводиться розподіл губернія-повіт -волость-село, а на «підавстрійській» - коронний край-округ-громада.

Внаслідок першої радянської адміністративно-територіальної реформи 1922-1925 рр. відбувся перехід на триступеневу (округ - район - село) систему управління українськими землями, яка в 1930 р. була трансформована в двоступеневу (район-село). А в 1932 р. система набула сучасного вигляду (область-район-село) (додаток Г, Д). За словами Михайла Ратушного, адміністративно-територіальна реформа в Україні назріла давно, оскільки існуючий поділ відбувся ще за часів до проголошення незалежності і, значною мірою, застарів: « . області, які створені не пам'ятаємо коли, в залежності від кількості комуністів на тій чи іншій території, так як це була одиниця виміру в радянський час для обкому партії». Більш того, головний ідеолог адміністративно-територіальної реформи Роман Безсмертний в ході дебатів в Івано-Франківську дозволив собі заявити навіть, що через нинішню систему організації території України не можна назвати державою, і додав: «Сьогодні ми досягли того рівня, коли те, що називається благополучним існуванням людини в конкретно взятих умовах, блокується тією системою територіального устрою, яка є в Україні. Нинішня система адміністративно - територіального устрою робить неможливим виконання того завдання, яке ми поставили перед собою, - зробити життя маленького українця благополучним» [2; 230].

Найчастіше рішення проблеми бачилося в укрупненні існуючих нині адміністративно - територіальних одиниць - сіл (хрущовські раднаргоспи), районів чи областей. У свій час пропонувалося навіть об'єднати найбільш і найменш благополучні в економічному відношенні області, незважаючи на географію. Однак значно більш реалістичним виглядав законопроект «Про генеральну схему розвитку і планування території України» (прийнятий і підписаний Президентом України 8 червня 2003 р.), який активно лобіювався «донецькими» після парламентських виборів - 2002 і з невідомої причини ними ж забутий. Автори законопроекту передбачали на місці нинішніх двадцяти чотирьох створення семи укрупнених областей плюс «священна корова» української політики 90-х рр XX ст. - Автономна Республіка Крим. На думку народного депутата України Михайла Ратушного, висловлену вже в ході обговорення нинішнього законопроекту, навпаки, було б доцільніше розукрупнити області: «І може це здасться революційним, я бачу при цьому умови, піднявши роль місцевого самоврядування, можна спокійно йти на ліквідацію такої одиниці, як район » [20]. Втім, саме по собі укрупнення областей, як і їх розукрупнення, а то й повна відмова від обласного поділу країни не вирішує проблеми, оскільки не дає відповідь на питання про принципи взаємин провінцій та центру.

Альтернативою обговорюваної схеми область-район може стати ідея Степана Гавриша про перехід від регіонального до земельної поділу України. На думку народного депутата, такий поділ є природним для нашої держави, відповідає його історичним і генетичним особливостям і національним інтересам. При такому поділі може бути створено від шести до десяти самодостатніх земель, які будуть мати приблизно однаковий ресурсний та соціально-економічний потенціал для власного розвитку. Ця самодостатність зменьшить їхню залежність від волюнтаризму й амбітності центру і стане гарантом стабільності в країні.

Інші цікаві матеріали

Історія досліджень печер в Україні
Історія вивчення карстових печер України тісно пов'язана з історією географічних, геологічних, біологічних, археологічних, карстознавчих досліджень. Карстова комісія НАН України в 1993 р. виступила з ініціативою пі ...

Гірські зледеніння Азії ґенеза, географія, прогноз розвитку
Актуальність теми. Гірські льодовики - льодовики в горах. Характерна їх особливість - наявність чітко виражених областей живлення, тобто фірнових басейнів, у межах яких відбувається накопичення снігу та подальше його пе ...

Історія гірництва в Україні
Гірництво, яке започаткувало історію техніки й справило суттєвий вплив на становлення людського суспільства, було невід’ємною складовою життєдіяльності племен, що з давніх часів населяли територію України. Як свідча ...