Зледеніння і Світовий океан.

Фьорди служать продовженням льодовикових трогових долин суші, а на морському дні вони переходять в жолоби-троги континентальних шельфів. Жолоби-троги, по своїй будові схожі на трогові долини, мають коритообразні поперечні і ступенчасті продовжені профілі, вони носять характер підводних висячих долин. Як і фьорди ці жолоби являються екзараційними формами, звязаними з морськими льодовикивими покровами.

Самі великі жолоби-троги гляціальних шельфів розташовані в Баренцевому і Карському морях, морях Роса і Уедделла в Антарктиді, в Канадському Арктичному архіпелазі. Довжина жолобів-трогів складає в середньому 400—500 км., ширина — десятки кілометрів, а глибина частіше всього 600—1000 м, але в Антарктиді може перевищувати і 2000 м.

Шельфові льодовики, в сучасну епоху широко поширені в Антарктиці, займають більше 10% площі всього Антарктичного льодовикового покриву і оточують льодовий материк майже на половині його периметра. У минулому ці льодовики зустрічалися і в Арктиці. Вони є відносно тонкі (декілька сотів метрів) крижані плити, причлененні до материкового льодовикового покриву. З великою швидкістю (до 1000 м/рік) вони рухаються у бік відкритого моря, де від них відколюються крупні столові айсберги. Товща шельфових льодовиків в основному складається з льоду, що сповзає з материка, незначна частина утворилася з снігу, випадного на поверхню шельфового льодовика.

У свердловинах, пробурених на ряду шельфових льодовиків дальше 200 км. від їх краю, тип розподілу температур свідчить про те, що на нижній поверхні шельфових льодовиків намерзає лід. Основним його механізмом служить надходження прісної води до нижньої поверхні льодовика, омиваного дуже холодною і солоною морською водою. Шар розпрісненої води у донній поверхні шельфових льодовиків, очевидно, утворюється від поверхневого танення льоду в період абляції і від надходження прісної води в тилову частину льодовика з-під континентального льодовикового покриву. У центральній області останнього постійно йде танення на межі з корінним ложем.

Подібний процес найбільш інтенсивно розвивається на шельфовому льодовику Еймері, що є плавучим продовженням найбільшого вивідного льодовика Ламберта. З нього під льодовик Еймері щорічно поступає близько 4 км3 прісної води. В результаті на нижній поверхні шельфового льодовика замерзає до 7 км3 розпрісненої води в рік.

Отже, далі 200 км. від краю шельфових льодовиків танення на їх нижній поверхні змінюється намерзанням. Спочатку воно незначне, але у міру наближення до тилових частин шельфового льодовика, особливо там, де відбувається інтенсивне «вичавлювання» прісних талих вод з-під континентального льодовикового покриву, все більш збільшується. Цей процес має велике значення для режиму периферійних частин льодовикового покриву Антарктиди.

Яка ж роль зледеніння у водному балансі Світового океану? Щорічно з найбільших льодовикових щитів — Антарктичного і Гренландського — безпосередньо в Світовий океан поступає більше 2650 км3 води, зокрема з Гренландії — близько 610 км3 (до 330 км3 у вигляді рідинного стоку і 280 км3 у вигляді айсбергів) і з Антарктиди — більше 2050 км3. Сумарний стік з Антарктиди і Гренландії складає не меншого 8% стоку в океан зі всієї поверхні суші, а в Південному океані одночасно знаходиться близько 15 тис. км3 прісного льоду.

Для зміни рівня Світового океану на 1 мм достатньо додати або вилучити 360 км3 води - це більше 2% об'єму айсбергів, плаваючих навколо Антарктиди. Значить, величезний об'єм айсбергів, що відколюються від Антарктичного льодовикового покриву, може впливати на водний баланс Світового океану. Аналіз даних з 1500 морських станцій показав, що за останні 250—300 років рівень Світового океану підвищується з середньою швидкістю 1 мм/рік. У 1910-1920-х роках це підвищення помітно прискорилося, досягнувши 1,4—1.5 мм/рік, що відповідає щорічному збільшенню водної маси океану на 520—540 км3. Цілком імовірно, що підвищення рівня Світового океану повязано із зменшенням маси льодовикового покриву Антарктиди, проте це припущення, ще вимагає доказів.

Інші цікаві матеріали

Рекогностування полігонометричних ходів
Рекогностування полігонометричних ходів — це уточнення проекту ходів на місцевості і остаточний вибір місць закладання пунктів. При рекогностуванні перевіряють взаємну видимість між пунктами і якщо вона відсутня, зді ...

Глобальні проблеми сучасності
Філософія забезпечує культурі самопізнання, а людському життю — смислові орієнтири. Справедливо вважається, що істинна філософія є духовним орієнтиром епохи, живою душею культури. Звичайно, соціальні джерела і соціальне ...

Водоспади Південної Америки
Навіть при побіжному погляді на карту Південної Америки одразу впадає в око яскраво виражена своєрідність будови її поверхні. Це країна високих гір, великих плоскогір'їв і низин. Уздовж усього західного узбережжя на т ...