Будова землі нашої планети

Про будову, склад і властивості "твердої" Землі маються переважно можливі відомості, оскільки для безпосереднього спостереження доступна лише верхня частина земної кори. Усі дані про більш глибокі надра планети отримані за рахунок різноманітних непрямих (головним чином геофізичних) методів дослідження. Найбільш достовірні з них - сейсмічні методи, засновані на вивченні шляхів і швидкості поширення у Землі пружних коливань (сейсмічних хвиль).

З їхньою допомогою вдалося встановити поділ "твердої" Землі на окремі сфери і скласти уявлення про внутрішню будівлю Землі.

Основні дані про геосфери "твердої" Землі

* Різниця між середнім радіусом Землі і середнім радіусом межі (крім кори).

Будова "твердої" Землі. Верхня сфера "твердої" Землі - земна кора (А) - найбільш неоднорідна і складно побудована. З кількох типів земної кори переважне поширення мають материкова й океанічна; у будові першої розрізняють три шари: верхній - осадовий (від 0 до 20 км), середній, називаний умовно "гранітним" (від 10 до 40 км), і нижній, т.зв. "базальтовий" (від 10 до 70 км), що відокремлюється від "гранітного" поверхнею Конрада.

Під океанами осадовий шар на великих площах має товщину лише кілька сотень метрів. "Гранітний" шар, як правило, відсутній: замість нього спостерігається т.зв. "другий" шар неясної природи, товщиною близько 1-2,5 км. Потужність "базальтового" шару під океанами - близько 5 км.

Крім основних типів кори, зустрічається кілька типів "проміжної" будови, у тому числі кора субконтинентальна (під деякими архіпелагами) і субокеанічна (у глибоководних западинах окраїнних і внутрішньоконтинентальних морів). Субконтинентальна кора характеризується нечітким поділом "гранітного" і "базальтового" шарів, що поєднуються за назвою гранітно-базальтового. Кора субокеанічна близька до океанічної, відрізняється від неї більшою потужністю в цілому й осадовому шарі зокрема.

Мантія складається з трьох шарів (В, С і D) і простягається від поверхні Мохоровичича до глибини 2900 км, де вона межує з ядром Землі. Шари В і С утворюють верхню мантію (товщиною 850-900 км), шар D - нижню мантію (близько 2000 км). Верхню частину шару В, що залягає безпосередньо під корою, називається субстратом; кора разом із субстратом складає літосферу. Нижню частину верхньої мантії називають ім'ям сейсмолога, який відкрив її властивості, Б.Гутенберга. Швидкість поширення сейсмічних хвиль у межах шару Гутенберга дещо менша, ніж у шарах, що лежать вище - і нижче. Це зв'язують з підвищеною плинністю його речовини. Звідси - друга назва шару Гутенберга - астеносфера (слабка сфера). Цей шар є сейсмічним хвилеводом, оскільки сейсмічний "промінь" (шлях хвилі) довгий час йде уздовж нього. Шар, що лежить нижче С (шар Голіцина) виділено як зону швидкого наростання з глибиною швидкостей сейсмічних хвиль (подовжніх від 8 до 11,3 км/сек, поперечних від 4,9 до 6,3 км/сек).

Інші цікаві матеріали

Територіально-виробничі комплекси України
Із середини 50-х років чітко намітилися регіональні проблеми, пов’язані з великомасштабним залученням у господарський оборот великих джерел ресурсів з метою створення нових баз нафтової, газової, електроенергетичної й і ...

Регіональний аналіз Уральського економічного району
Уральський економічний район розташований на стику територій двох частин світу - Європи і Азії. До його складу входять: республіки Башкортостан і Удмуртія та Курганська, Оренбурзька, Пермська з Комі-Перм'яцький автономн ...

Калінінградська область на карті Європи
На основі рішень Потсдамської конференції (1945 р.) частину Східної Пруссії (район Німеччини) увійшла до складу Російської Федерації. До квітня 1946 року на цій території знаходився Кенігсберзький особливий військовий о ...