Охорона навколишнього середовища

На сучасному етапі розвитку суспільства виникла потреба у глибокому вивченні взаємодії компонентів природного комплексу та розробці природоохоронних заходів.

Все більшої актуальності набуває охорона не лише окремих компонентів природного комплексу, а й збереження, оздоровлення всього ландшафту, захисні функції якого істотно послабилися внаслідок інтенсивної господарської діяльності людини.

Основним завданням раціонального природокористування є збереження та підвищення продуктивності та цінності природних ресурсів, забезпечення раціонального використання та розширення відтворення ресурсів для постачання сировиною та енергією, поліпшення умов життєдіяльності.

Проблема охорони природи стає все більш соціальною та політичною проблемою, вона включає в себе економічний, оздоровчо - гігієнічний, естетичний, навчально – пізнавальний аспекти.

Під охороною природи розуміють синтез міжнародних, державних і громадських заходів направлених на раціональне використання, відтворення й охорону природних ресурсів, на захист природного середовища від забруднення й руйнування в інтересах задоволення матеріальних і культурних потреб як існуючих так і майбутніх поколінь людства.

Сучасні агроландшафти - це складна система, яка створена з різних елементів агроекосистеми ( рілля, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження, тощо) і розташованих між ними ареалів лісів, чагарників, природних лук, боліт, торфовищ. Вони являють собою екологічну різноманітність і структуру агроландшафту, що тісно пов’язані як з його стабільністю, так і з продуктивністю.

На даний час природних ландшафтів не порушених господарською діяльністю людини майже не залишилося. В 1970 - 1980 роках відбулася їхня значна трансформація за рахунок надмірної розораності силових земель, освоєння значних площ лісів і чагарників у сільськогосподарської діяльності, промислового та меліоративного будівництва.

Техногенне навантаження на природні ландшафти окремих територій України від часу становлення в первинних видах природокористування майже катастрофічне.

Сучасне використання природних ресурсів України, у тому числі і земельних, потерпає від надмірного антропогенного навантаження. Воно ще і досі має на собі відбиток колишніх тенденцій, які складалися роками й полягали в намаганні за будь - яку ціну збільшувати питому вагу ріллі у складі земельного фонду. Хоча за тих часів повсюдно декларувалися вимоги щодо раціонального, науково - обґрунтованого використання земель, фактично спостерігалося подальше збільшення площ сільськогосподарських угідь, передусім орних, що призвело до критичних показників за сільськогосподарською освоєністю та розораністю території України. Внаслідок цього земельні ресурси прискореними темпами деградують, забруднюються і виснажуються.

Уже понад десять років ведуться розмови про зменшення розораності території України до науково обґрунтованого рівня. Нині цей показник становить 56%, а сільськогосподарських угідь - 77% і є одним з найвищих у світі. В результаті проведення земельної реформи більше двох третин сільського господарських угідь, у тому числі майже 80% ріллі, знаходиться у приватній власності.

Необґрунтовано приватизовано близько 5 млн деградованих і малопродуктивних угідь. Необхідно розробити й реалізувати механізм їхньої трансформації, передбачивши викуп земель державою. Це буде набагато дешевше, ніж підтримка виробника в таких умовах і витрачання бюджетних коштів на ведення господарської діяльності, відшкодування власникам і землекористувачам недоодержаних доходів, коли орні землі відводяться під консервацію або трансформацію в інші, менш дохідні угіддя.

Проте особливо непокоять прогресуюча деградація і зниження родючості грунтів - основи сільськогосподарського виробництва. Водна та вітрова ерозія - найсерйозніший фактор зниження продуктивності земельних ресурсів. Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнали згубного впливу водної ерозії, становить 13,4 млн га, у тому числі 10,6 млн га орних земель ( 32 % загальної площі цих угідь). Площа активних ярів становить 154,6 тис.га. Вітровій ерозії систематично піддається понад 6 млн га, а в роки з пиловими бурями - до 20 млн га. За показниками засоленість, солонцюватість, перезволоженість земельний фонд має сталу тенденцію до погіршення. Так, 10,8 млн. га ( 25,8 % ) сільськогосподарських угідь становлять кислі грунти, 2,3 млн. га (5,4 %) - солонцюваті й 1,7 млн. га ( 4,1 % ) – засолені. Крім того, 1,9 млн.га сільськогосподарських угідь займають перезволожені грунти. Небезпечним є забруднення грунтів радіонуклідами, важкими металами, пестицидами та ін.

Інші цікаві матеріали

Продуктивні сили Полтавської області
Полтавщина з 1036 року ввійшла до складу Київської Русі, а саме Переяславського князівства. За часів Богдана Хмельницького територія Полтавщини була розподілена між сімома козацькими полками (Переяславським, Іркліївськи ...

Фізико-географічна характеристика Івано-Франківської
Україну часто називають квітучим краєм. Це – земля, де знання, досвід людей і їх любов до природи можуть творити чудеса, тому дбайливе ставлення до природи мусить бути невід’ємною рисою характеру кожної молодої людини. ...

Великі географічні відкриття
Періоду розкладання феодалізму і виникненню капіталістичних відносин передували Великі географічні відкриття, що зіграли важливу роль у переході до буржуазного способу виробництва. Великі географічні відкриття були ...