Флювіальні ландшафти

Вступ

. Метою дослідження є виявлення особливостей флювіального ландшафту як окремого гомогенного типу денної поверхні, що створюється під дією флювіації як одного з ландшафтоутворюючих процесів. Наше дослідження стосується ландшафтів як організації денної поверхні, літоморфологічні особливості якої генетично пов’язані з флювіацією. Водночас автори зазначають, що організація денної поверхні в цілому – це застигла динаміка ландшафтоутворюючих процесів, тобто дії геосистем різних рівнів організації – мінеральних, біотизованих, антро­пізованих (тут можна виділити ще низку підрівнів), а це означає, що слід вести мову і про відповідні рівні організації ландшафтів. Серед ландшафтів мінерального рівня особливо виділяється такий генетичний тип, як флювіальні ландшафти. Зрозуміло, що крім флювіації, діє багато інших процесів, і це веде до ускладнення цих слідів. Отже, можна просто вести мову про виділення у свідомості саме флювіального ландшафту із загального, як це можна зробити щодо й інших різностей, пов’язаних з дією якогось одного середовища перенесення, наприклад, еолового, піро-вулканічного, гляціального і т.ін. Будемо називати їх гомогенними. Оскільки флювіація є явищем поширеним, ми можемо знаходити сліди її дії майже всюди. Розглянемо деякі загальні особливості таких ландшафтів та їхнього генезису.

Флювіація як ландшафтоутворюючий процес

. Флювіація – один з найбільш розповсюджених процесів у екзоморфодинамічній сфері. Цей процес будемо розуміти як спільний рух води, частинок ґрунту і розчинених сполук у верхньому шарі земної поверхні, що утворює певні літо–морфологічні комплекси і відповідно організацію малюнка денної поверхні, тобто флювіальні ландшафти.

Необхідність розгляду саме шару поверхні пов’язана з тим, що флювіальний процес виражений не тільки у вигляді поверхневого стоку, але і т.зв. підповерхне­вого – у вигляді трубчастого стоку на схилах і присхилових ділянках. Умовами роз­витку флювіації є достатня кількість опадів та субстрат, який піддається дії води (механічної, термічної, хімічної). Сполучення різних чинників, включаючи твердий стік, зумовлює утворення різноманітних режимів, які можна розглядати як фазові стани, що певним чином розміщені у фізичному просторі дії флювіації. Всю сукупність таких режимів будемо називати фазовим простором флювіації. Реалізація деяких з них у фізичному просторі, яку слід розглядати як самоорганізацію, якраз і веде до виникнення особливого типу ландшафтів – флювіальних.

Утворення терас річної долини

Як вже було зауважено, флювіальні ландшафти є гомогенними, тобто пов’язані з дією тільки води як середовища перенесення. Це означає, що відповідний патерн має включати весь цикл флювіації від його початку у вигляді делей (ледь помітних понижень, пов’язаних з підповерхневим стоком) та площинного перевідкладення матеріалу до ерозійних форм і відкладів самих різних масштабних рівнів. Але ступінь виразності таких утворень буде більшим там, де потік стає найбільш потужним. Отже, мова йде про препарування флювіацією земної поверхні.

Важливою особливістю флювіації є те, що її динаміка веде до утворення парагенетичних комплексів, об’єднаних у флювіальний басейн, у межах якого простежується послідовна зміна денудаційних утворень акумулятивними. Причому, на відміну від усіх інших середовищ перенесення, такі парагенетичні утворення чітко проявляються у значному діапазоні масштабів – від кількох десятків сантиметрів квадратних до мільйонів квадратних кілометрів, що дає змогу вести мову про субфрактальність флювіації. Саме ця особливість динаміки визначає масштабо­ваність басейнової організації земної поверхні, починаючи від масштабу цілого континенту, як це показано на рисунку 1 (а): ця організація проявляється у порушенні симетрії земної поверхні через утворення долин і вододільних масивів. Сам же факт масштабованості дуже ускладнює опис явища.

Флювіальні басейни мають ще одну важливу особливість: вони містять у собі стрілу часу, тобто є асиметричними в напрямку від “виникаючого” до “існуючого” (функціонуючого) і “зникаючого”. І пов’язано це з наявністю фронтів становлення і завмирання долинної структури. В одних випадках такі фронти пов’язані з дією прискорення Коріоліса – ротаційні денудаційні фронти (рис. 1 (б)), в інших – з просуванням басейну в напрямку головного вододілу. Але в обох випадках мова йде про т.зв. денудаційні фронти [2]. Зрозуміло, що така структура припускає поділ флювіального басейну не тільки на ерозійну, транзитну та акумулятивну зони, але і на “часові” пояси (або зони): фронту становлення, сталого функціонування, перифлювіальної і екстрафлювіальної зон. Розглянемо їх.

Інші цікаві матеріали

Грошова оцінка населених пунктів Назавизівської сільської ради
У наш час, мабуть, вже мало кого може здивувати інформація про недостатність коштів місцевого бюджету на проведення різноманітних робіт. Проблеми, пов’язані з розірванням кола постійної недостатності наявних бюдже ...

Пустельні примітивні ґрунти
Ґрунтозна́вство — наука про ґрунти, розділ інженерної геології, що вивчає склад, будову і властивості ґрунтів, закономірності їх формування і розвитку. Ґрунтознавство займається вивченням генезису, еволюції, біопро ...

Порівняння Чорного та Червоного морів
Кожне море є унікальним природним явищем. Саме тому актуальність роботи полягає у дослідженні та виявлені основних закономірностей генезису, еволюції, географії, схематизації основних відмінностей Чорного та Червоного мо ...