Основні риси рельєфу дна Світового океану

До початку XX сторіччя рідкі тросові виміри глибин привели до неправильного уявлення про простоту будови рельєфу дна Світового океану: ложе (область найбільших глибин) представлялося рівним, нерозчленованим, а глибоководні западини— найбільш стабільними формами земної кори.

У XX ст. у зв'язку з винаходом ехолота виміри глибин стали провадитися на великих площах і набагато більш докладно. Ехолоти — прилади, принцип роботи яких заснований на випромінюванні з корабля і прийомі на ньому звукових імпульсів, відбитих від дна,— дозволяють фіксувати глибину не в окремих пунктах, а викреслювати профілі рельєфу. Численні виміри в різних точках океанів і морів дозволили одержати уявлення про особливості рельєфу морського дна. Варто мати на увазі, що результати вимірів морських глибин, строго говорячи, непорівнянні між собою, якщо вони провадилися при різних положеннях рівня моря. Для того щоб зробити результати порівнянними, їх потрібно привести до одного рівня. Рівень, до якого приводяться глибини океанів і морів, називається нулем глибин.

Дані про рельєф дна узагальнюються у виді батиметричних карт. (Так називаються карти, на яких зображені лінії рівних глибин — ізобати). Крім цих карт, у даний час складаються карти геоморфології дна, розрізи і профілі, батиграфічні криві.

Аналіз батиметричних карт дозволив виділити основні морфологічні зони рельєфу дна Світового океану. На картах чітко помітна смуга незначних глибин, що облямовує материки, острови й архіпелаги. Вона поступово опускається в середньому до глибини 200 м (іноді до 600 м) і являє собою підвідне продовження материків, називане материковою обмілиною, або шельфом. Вона одночасно служить границею поверхні континентів і приблизною границею впливу моря на материк. Іноді шельф відрізняється складним рельєфом, обумовленим тим, що деякі його місця являють собою затоплені ділянки суші. Це затоплені тераси, затоплений горбкуватий льодовиковий рельєф, підводні долини, що мають характер каньйонів. Найбільшої ширини материкова обмілина досягає в Північному Льодовитому океані біля берегів Євразії, в Атлантичному океані біля західних берегів Європи, біля східних берегів Америки біля Ньюфаундленду й біля південно-східного берега Південної Америки. У Тихому океані материкова обмілина найбільш широка в районі Зондського архіпелагу, біля східних берегів Азії (Східно-Китайського і Жовтого моря).

Найменша ширина материкової обмілини відзначається уздовж західних берегів Північної і Південної Америки й уздовж східного і західного берегів Африки. Деякі моря цілком розташовані на материковій обмілині — Азовське, Жовте, Баренцеве, Карське й ін.

Материковий схил — це зона переходу від материків до ложа океану, розташована в межах 200—2440 м (2500 м). Вона характеризується різкою зміною глибин і значних ухилів дна. Середні ухили дна 4—7°, в окремих районах доходять до 13—14°, як, наприклад, у Біскайській затоці; відомі ще більші ухили дна біля коралових і вулканічних островів.

За материковим схилом йде область, що займає 78% простору дна і називана ложем. Як указувалося, раніш передбачалося, що ця область представляється рівною глибоководною западиною зі слабо розчленованим рельєфом. Новітні дослідження показали, що дно океанів має складну будову. Через океани простираються серединні хребти, що буяють ущелинами; зустрічаються гірські країни й окремі гори, плосковершинні гайоти, підводні плато, глибокі океанічні западини, глибоководні жолоби (ультраабісальні зони й області ложа з глибинами більш 6000 м). Величезні простори дна океанів в області ложа зайняті абісальними улоговинами з незначними ухилами дна: від 0° 20' до 0° 40'.

Сучасні океанологічні і геофізичні дослідження дозволили по-новому районувати дно Світового океану. В даний час виділяють наступні основні елементи дна:

Інші цікаві матеріали

Льодовики, вічна мерзлота та їх гідрологічне значення
Напевне, найбільш розпоширена гірська порода у всій Вселенній – це лід. Марс, Юпітер, Сатурн складає великі маси льоду, а деякі супутники планети складені ним майже цілком. Не є виключенням і наша Земля: ...

Географічна характеристика Туреччини
Туреччина – ісламська держава в Західній Азії і Європі. Площа країни – 781 тис. км. кв. Населення – 65 млн. чол. Столиця – Анкара. Форма правління – республіка. Форма територіального пристрою – унітарна держава. Туреччи ...

Характеристика й особливості розвитку Київської області
Мета контрольної роботи полягає у розгляді здійснення подальших перетворень в усіх сферах суспільного життя, активізації економічного розвитку усіх галузей господарського комплексу області, збільшенні інвестиційної та і ...