По козацьких стежках

Однією із форм опору закріпачення було втеча селян на Південь України у майже безлюдні степи. Вони тут заснували хутори та слободи і називали себе козаками, тобто вільними людьми. Незважаючи на труднощі, життя тут було кращим ніж у панських селах.

Польські, литовські, українські пани намагалися загарбати козацькі землі. Часто нападали на козацькі помешкання, палили їх, грабували, а самих козаків катували й повертали назад до панів. Але козаки мужньо захищали свою волю.

І все ж захист українських земель був слабким. Цим користувались турецькі і татарські загарбники і нападали на Україну (палили села, грабували населення, вбивали і брали у полон).

У стародавніх народних піснях збереглися картини страшного народного горя:

За річкою вогні горять,

Там татари полон ділять

Село наше запалили

І багатства розграбували.

Стару неньку зарубали,

А маленьку в полон повели.

А в долині бубни гудуть,

Бо на заріз людей ведуть.

Коло шиї аркан в’ється

А на ногах ланцюг б’ється .

Життя на Запоріжжі було небезпечним. З півдня нападали турки й татари, із заходу і півночі польські, литовські, українські пани. Це примусило запоріжців створити свої укріплення. Вже у першій половині ХVІ ст. виникає укріплення – Січ.

Січ – центр Запоріжжя – на протязі майже 300-літнього свого існування декілька разів переносилась і завжди залишалась за порогами у Великі дніпровські плавні. Січ незабаром перетворилось на могутню фортецю.

Першим місцем розташування Запорізької Січі був острів Томаківка поблизу теперішнього міста Марганця. Під охороною козацьких укріплень на берегах Дніпра та його приток Базавлука, Кам’янки, Підпільної, Чортомлика почали засновуватись зимівники (хутори), населення яких займалось землеробством, скотарством, рибальством, мисливством.

Восени 1593 р., коли запоріжці вирушили на допомогу повсталим селянам Київщини, Кримські татари напали на Запорізьку Січ. Невелика кількість козаків після запеклого бою змушена була залишити фортецю. Усі спроби турків пробратися сюди зазнавали невдачі. Французький інженер Боплан, який служив польському уряду і бував на Січі, писав: „Ріка в цьому місці завширшки більше однієї милі, і всі сили турків тут нічого не можуть вдіяти. Тут загинуло чимало турецьких галер, які переслідували козаків, що повертались з морських походів.”

Запорізькі козаки утворювали „товариство” – громаду. Кожний, прийнятий до товариства приписувався до одного з куренів, що об’єднували вихідців з певних місцевостей України. Курені мали й відповідні назви - Канівський, Корсунський, Полтавський та ін.

Взагалі дані про Базавлуцьку Січ, навіть про місце її знаходження, зовсім скупі і не дуже певні. Певно крім вказівки Еріха Лясоти посла Австрійської імперії, який відвідав Базавлуцьку Січ у 1594 р. Про розташування Січі в кінці ХVІ ст. на острові Базавлук нічого фактично не маємо. Навіть Д.І.Яворницький найвидатніший знавець запорозької старовини обмежився тут лише догадкою.

„Однак марно, - пише він, стали ми зараз шукати острова від назвою Базавлук, на річці Базавлуці проти селища Грушівки. Правда, тут є два острова, з яких один у місцевих мешканців зветься Дівочим, а другий зовсім немає назви. Але останній якраз і треба прийняти за острів Базавлук. Справа в тому, що на великому просторі від гирла річки Базавлук вгору тільки і є два островки; однак нижній Дівочий кожної весни заливається водою і тому не може вважатися придатним для влаштування на ньому Січі, а верхній безіменний острів, майже ніколи не заливається водою. Він то і був, очевидно, місцем другої Запорозької Січі – Базавлуцької.”

Далі Д.І. Яворницький, вже на основі власних спостережень вказує, що місцевість довкола островів Дівочого і Базавлука покрита „малим густим лісом і такою високою травою, особливо осокою, що через них не було жодної можливості і засобів ні проїхати, ні пройти.” В напрямі до Дніпра тягнулися „густі плавні, вкриті великим лісом, зарослі високим очеретом і непролазною травою та зрізані вздовж і впоперек багатьма річками, лиманами і озерами.”

Дніпропетровський письменник Іван Шаповал у книзі „В пошуках скарбів” писав про Яворницького: „Він почав обходити майже всі села, які лежали поблизу колишньої Січі. В селі Грушівці знайшов сволок з чудовим різьбленням, який зберігався в хаті селянина Онуфрія Петровича Метельченка. Етнограф запевняв, що кращого різьблення йому не доводилось бачити; цей сволок був завдовжки 7 аршин, зроблений з осокору, розмальований різними фарбами на всю довжину сволока був зроблений напис, який свідчив, що цей будинок збудувався 1747 р. 12 квітня козак Щербинського куреня Тихон Киян. Усе, що було на сволоці етнограф замалював у свою записну книжку.”

Інші цікаві матеріали

Земельний кадастр і використання земель Городницької сільської ради
Суспільні відносини щодо володіння, користування і розпоряджен­ня землею (земельні відносини) перебувають у постійному розвитку. Трансформація земельних відносин завжди на всіх етапах людської цивілізації належала до ...

Географія та особливості розвитку розважального туризму в Бразилії
Сучасний етап характеризується значними та глибокими змінами в світовій економіці та міжнародних відносинах. Спостерігається стійка тенденція подальшого зміцнення всебічного співробітництва країн, поглиблення інтеграцій ...

Планування та організація виконання комплексу топографо-геодезичних робіт
Актуальним питання в даному курсовому проекті є планування і організація робіт виконання комплексу топографо - геодезичних робіт при створенні планів в масштабі 1 : 50000 для ведення кадастру на території Житомирськ ...