По козацьких стежках
За свідченням Еріха Лясоти „Січ була розташована при чортомлицькому Дніприщі на острові Базавлук. Це сухий нагористий острів. Весняна повінь ніколи не затоплювала його. Густі плавні оточували його гущавиною очеретів, трав і навіть лісів. У цьому зеленому лабіринті проток, лиманів та річок легко було заблукати навіть звиклій людині.”
Таким чином Базавлуцька Січ була заснована біля нинішнього села Капулівки Нікопольського району за 12 км. від колишніх сіл Грушівки і Кута. Але деякі автори схильні до думки, що вона була біля села Грушівки.
Базавлуцька Січ стала міцною опорою козаків у боротьбі з ворогами українського народу. Звідси у відповідь на грабіжницькі напади турок і татар на Україну, запорожці організовували морські і сухопутні походи на Крим і Туреччину. За словами історика Яворницького „такого пускали туди диму, що султану чхалось, ніби він понюхав табаку з тертим склом.” Звідси запорожці під проводом Д.Гуні та Я. Острянина та інших вирушали на допомогу українським селянам у їх боротьбі проти тяжкого гніту польської шляхти. Щоб позбутися тяжкого панського гноблення багато селян втікало на Запоріжжя. Тому Запорізька Січ була вогнищем руху опору. Основною військовою одиницею на Січі був полк, який ділився на сотні, а ті – на десятки. Всі командні посади від гетьмана до отамана, який командував десятком, були виборними. Верхівка козацька створила так званий кіш, який був місцевим органом не тільки військової, а й адміністративної та судової влади на території Запоріжжя. На чолі Коша стояв кошовий отаман. Привілейовану частину козацтва становили старшина і знатні козаки. Це були власники хуторів, промислів, пасік, човнів, зброї, продовольчих запасів. Вони мали значні кошти, які давали в позику бідноті за відробки або під високі проценти. І хоч земля на Запоріжжі номінально належала всьому військові, фактично право користуватись нею мали тільки багаті козаки. Обурена експлуатацією і насильством січової верхівки козацька біднота не раз піднімала проти старшин повстання, брала участь у боротьбі українських селян проти гніту.
У цьому козацькому краї багато років був кошовим отаманом І.Д.Сірко. Не спокусили його ні золотом, ні маєтками, не залякали погрозами, засланням, - безкомпромісним і чесним лишився в історії нашого народу Іван Сірко. Напрочуд дивовижна його доля. Вірою і правдою служив російському царю, і в кайданах був засланий тим же царем до Сибіру; віддав життя за український народ, і після смерті не мав спокою: його прах не раз викидали з могили. Лише нещодавно в останній раз і на вічний спокій перепоховані останки безкорисливого лицаря Запорозької Січі.
Вчені, історики, дослідники козацтва – всі одностайні у тому, що після походів звитяжних битв переможних, до ж і заслання до Сибіру царського, національний герой України Іван Дмитрович Сірко відправився на спочинок до Грушівки, де під кінець життя мав свою власну пасіку і де скінчив дні свого знаменитого життя у 1680 році.
Козацький літописець Самійло Величко зафіксував ці події так: " .того ж літа, 1 серпня, представився від цього життя в своїй в Грушівці і, похворівши певний час, славний кошовий отаман І.Сірко. Його перевезено водою до Запорізької Січі і чесно поховано всім низовим Запорозьким військом у полі за Січчю, навпроти Московського опору, де ховалося інше Запорозьке товариство".
Так, дійсно Іван Сірко напередодні своєї смерті надіслав спеціальне звернення донському козацтву із запрошенням об'єднати сили для спільного походу проти Кримського ханства. Однак незабаром захворів і поїхав на свою пасіку, яка нібито була за 10 верст від Січі в с. Грушівка, що недалеко від нинішнього міста Марганець. "Перші згадки відносно точності запису при смерть отамана І.Сірка викликають сумнів. Навколо Чортомлина і Капулівки, де тоді була Січ, села Грушівки на відстані 10 верст ніколи не існувало, а до Грушівки, що під нинішнім Марганцем, понад 50 км (добрячий український гак!).
На території нинішнього Марганця, а не в с. Грушівці, як чомусь і досі (певно, за традицією) твердить більшість науковців у своїх дослідженнях, була невеличка пасіка І.Д.Сірка.
Інші цікаві матеріали
Історія досліджень печер в Україні
Історія вивчення карстових печер України тісно пов'язана з історією
географічних, геологічних, біологічних, археологічних, карстознавчих
досліджень. Карстова комісія НАН України в 1993 р. виступила з ініціативою
пі ...
Економіко-географічна характеристика Миколаїва
Миколаїв - місто, яке живе своєю
особливою, не схожою ні на чию іншу, життя. В порівнянні з іншими містами він
молодий - йому всього лише 200 з невеликим. Але за ці роки він зміг
перетворитися з дикої і необжитої місцев ...
Земельний кадастр і використання земель Ковалівської сільської
Земля є вихідною матеріальною основою добробуту
як кожної людини окремо, так і суспільство в цілому, оскільки виконує функції
головного засобу виробництва в сільському і лісовому господарствах;
просторового базису для р ...