По козацьких стежках

"Могила Івана Дмитровича Сірка до спорудження Каховського водосховища знаходилась на городі селянина Миколи Мазая в Капулівці біля Нікополя. Потім прах його перенесли у цьому ж селі на так звану "бабину могилу", там встановлене погруддя героя.

Із створенням каховського моря Сіркова могила виявилася недалеко від берега цього розбурханого водоймища, яке продовжує наступати на береги людського розуму і безглуздя. Воно, те море, почало розмивати могили козаків із Меморіального кладовища Чортомлицької Січі" (Д.Федоренко "Кошовий лицарів чубатих". 2000, ст. 7).

Тут, на березі Дніпра, біля теперішнього села Капулівки збереглася пам'ятка козацтва. У 1954 році дніпропетровські металурги відлили з чавуну бюст І.Д.Сірка. Таким його зобразив І.Ю.Рєпін в своїй картині "Запорожці пишуть листа турецькому султанові" і встановили біля його могили.

Велику роль відіграло козацтво у визвольній війні українського народу проти панської Польщі. Наприкінці грудня 1647 року, на острів Томаківку прибув Богдан Хмельницький. З описання дослідника Дзевовича, Микитинська Січ освячена прибуттям до неї Б.Хмельницького. Це було на початку історичної діяльності відомого гетьмана. Відомо, що Хмельницький разом із своїм сином Тимофєєв біг до Запорозької Січі (безперечно, його шлях тоді пролягав, зокрема теперішнім Криворіжжям, через колишню Поштову й Миколаївську вулиці, далі минав Кривий Ріг понад Інгульцем і Саксаганню, йшов понад балку червону й неодмінно через село Грушівку ." (Г.Гусейнов "Господні зерна", кн. 5 ст. 460.)

Тут, в Микитинській Січі в січні 1648 р. Хмельницький був обраний гетьманом війська Запорізького. Після визвольної війни 1648 – 1654 р. військово-адміністративним центром Запоріжжя, як і раніше, була Запорізька Січ, що іменувалася Базавлуцького або Чортомлицького (за місцем перебування ї біля гирла річки Чортомлика).

Під час Північної війни 1700 -1720 рр., коли шведські загарбники вдерлися на Україну, прибічникові гетьмана Мазепи Кошовому отаману Гордієнку вдалося брехнею збити на шлях зради частину козаків. Царський уряд використав це і вирішив знищити Запорізьку Січ, як центр активної боротьби проти гнобителів. В травні 1709 р. Петро І наказав зруйнувати Січ. Війська на чолі з полковником Яковлєвим зруйнували Січ. Частину козаків було страчено, а землі були роздані старшинам Миргородського полка. Решта козаків спустилась по Дніпру в пониззя і поселилась в урочищі Олешки у володіннях кримського хана. З приводу цього козаки співали:

Ей, братці, як би воно не було,

А краще християнській цариці служити,

Ніж в Олешках нам жити,

І бусурманам в ярмі служити.

Козаки багато разів звертались до царського уряду Росії з проханням дозволити їм повернутись на свої землі. Лише після тривалих клопотань російський уряд дозволив у 1734 р. повернутись і запоріжці заснували так звану Нову Січ поблизу сучасного села Покровського Нікопольського району.

В цім місті над Дніпром,

Да над Базавлуком,

Будем Нову Січ городити

Тай будем у ній жити

І Бога хвалити . – так говорилося в одній козацькій пісні.

Запорізькому війську було повернуто колишні права, а воно в свою чергу було зобов’язане охороняти південні кодони Російської імперії. Для нагляду за Січчю у 1735 р. біля Січі знаходився російський комендант з гарнізоном із ландміліцейських полків, який мав назву Ново-Січенський ретраншементом. Територія Січі поділялася на паланки (округи). Основною формою ведення господарства на Запоріжжі в цей період були зимівники. На початку 2-ї половини ХVІІІ ст. їх налічувалося тут до 4 тис. Належало зимівничанське господарство в основному козацькій верхівці. Бідне козацтво (сірома), яке не мало ніякої власності, наймалося на роботу в зимівники, на рибні та інші промисли до заможних слобідських козаків. Частина їх жила в січовій залозі: вартувала, заготовляла дрова та сіно, ремонтувала січову фортецю, пасла табуни коней, що належали війську.

За часів існування Запорізької Січі класова боротьба між старшинами і рядовими козаками набирала більш гострого характеру, обурена експлуатацією і насильствами січової верхівки, козацька біднота не раз піднімала повстання проти старшин. Так, 26 грудня 1768 р. Вибухнуло велике повстання в Січі під час якого кошовий отаман П.І.Калнишевський ледве встиг втекти в чернечій рясі у Новосіченський рентрашемент до царських військ, частина старшин сховалась в плавнях. Через кілька днів старшина при допомозі царських військ придушила повстання сіроми. Це був один із перших значних виступів проти кріпосницького ладу напередодні селянської війни під проводом О.Пугачова. Запоріжці щиро співчували пригнобленому російському селянству. Коли почалась селянська війна в Росії, багато запоріжців перейшло до Пугачова і билися пліч-о-пліч з російськими селянами і козаками за свою свободу й незалежність. Траплялись напади на загони царських військ, які йшли з турецького фронту на Волгу для придушення селянської війни.

Інші цікаві матеріали

Вугільна промисловість України і Польщі сучасний стан та перспективи
У Європі на сьогодні тільки дві країни, – Україна і Польща, – зберегли вугледобувну промисловість, яка працює як для енергетичного, так і для металургійного сектора економіки. При цьому якщо Польща практично завершила ї ...

Водоспади Південної Америки
Навіть при побіжному погляді на карту Південної Америки одразу впадає в око яскраво виражена своєрідність будови її поверхні. Це країна високих гір, великих плоскогір'їв і низин. Уздовж усього західного узбережжя на т ...

Регіональний розвиток центрально-українського економічного району
Проблеми регіонального розвитку центрально-українського економічного району – це проблеми невикористаних можливостей, нереалізованого потенціалу. Зменшення чисельності працездатного населення, депопуляція - свідчать про ...