Нове й старе про село

Землі колишньої Запорізької Січі увійшли до складу Новоросійської губернії і були здебільшого роздані російським і українським поміщикам. Військова скарбниця, зимівники усе господарство та стада худоби козацької старшини забрано в казну, курені зруйновано, а січову церкву пограбовано. Частину її скарбів привласнив князь Потьомкін.

Запорізькі землі нашої місцевості 100 тисяч десятин Катерина ІІ подарувала генерал-прокурору О.О.Вяземському.

У зведеній відомості про роздачу земель поміщикам Новоросійської губернії сказано, що „сільце Грушівка прапорщика Никифора Рудіцина та його дочки Єлизавети Харіної мало жителів 152 чоловіки, землі придатної для землеробства 6000 десятин і вони відмірені 14 серпня 1777 року і 10 червня 1780 р. В указі Новоросійської губернської канцелярії від 30 вересня 1782 року виданій княгині О.М.Вяземській на затвердження мужевої книги плану на землі відведені в Кизикірменському повіті сказано, що було відведено 12000 десятин землі з селом Грушівка, яке було перейменоване на село Єленінське по імені княгині Вяземської Єлени Микитівни, а грушівці тримались старої назви свого села.

Раніше ці землі призначались для утворення військового поселення.

Після зруйнування Січі і завоювання Криму, Потьомкін звернувся з проханням до Катерини ІІ, щоб вона приїхала подивитися на свої нові землі у Північному Причорномор’ї. Дуже гучно із великою ватагою прибічників і фаворитів вибралася Катерина ІІ у 1787 році в дорогу до Києва, а там на неї чекали великі байдарки. Сівши на них, пливла цариця по Дніпру до Херсона, частину свого шляху проїхала суходолом через село Грушівку, де зробила невелику зупинку для відпочинку. За наказом В’яземського на березі річки Базавлук для неї нашвидкуруч було побудовано просторий дерев’яний будиночок.

Царським урядом центр Січі містечко Покровське передано під нагляд Донського Козачого полку полковника Норова, який за жорстокість дістав прізвище „Нора, Яма”. А в навколишніх селах Січі стояли уланські, гусарські, карабінерські, пікінерські і кінні полки російської армії для нагляду на цією місцевістю. В селі грушівці стояв Полтавський кавалерійський полк, яким командував полковник В.Д.Давидов, дядько майбутнього прославленого командира партизанського загону Вітчизняної війни 1812 року поета Дениса Давидова. Сім’я Давидових жила у тому самому дерев’яному будинку, в якому мала відпочинок Катерина ІІ під час подорожі до Херсону. Полтавський легко-кавалерійський полк входив до корпусу, яким командував О.В.Суворов.

Восени 1793 року з Херсона, де була штаб-квартира відомого полководця, на кінному екіпажі в районі Грушівки з’явився О.В.Суворов зі своєю свитою і по тривозі підняв Полтавський легко-кавалерійський, Стародубецький пікінерний і Чернігівський карабінерний полк, які стояли поруч в с. Мар’янському та Нововоронцовському. Швидким темпом провів він маневри трьох полків у полі між селами Грушівка та Мар’янське. Після маневрів О.В.Суворов відвідав сім’ю В.Д.Давидова. Дев'ятирічний Денис привернув до себе увагу суворова, який завбачив хлопчику славне майбутнє, і він не помилився. (Д.Давыдов. Военные записки. М., 1940 ст. 51-54).

Ревізія (перепис) 1795 року, яка закріплювала вільних селян за поміщиками і поширювала царським указом 1796 року кріпосництво на південній губернії, викликали масову втечу селян у придунайські степи. Одним з таких типових представників селян втікачів був Яким Кваша, в минулому запорожець, потім чорноморець. Яким Кваша народився у 1746 році в с. Аджалик Новоросійської губернії. З двадцяти років нанявся до багатого запорожця Олексія Бутовця, який і привіз його до Січі. Там Я. Кваша залишає свого господаря і приписується до Запорізького війська. Після знищення Січі Я.Кваша повертається до свого рідного села, одружується і живе майже п’ять років. Загроза закріпачення примушує його тікати, але він був затриманий у 1799 році в задніпрянському селі Карагасан і примусово переведений з сім'єю у слободу Грушівку, яка належала князю О.О.Вяземському.

Після смерті О.О.Вяземського, його дружина продала маєток Грушівка німецьким баронам братам Миколі та Людвігу Штігліцам. Пізніше М. Штігліц став придворним петербурзьким банкіром.

Микола Штігліц незабаром перевів до Грушівки селян із сіл Покровське, Капулівка, Олександрівка катеринославської губернії.

У 1733 р. були об’єднані Азовська, Новоросійська губернії у Катеринославську, у 1790 ліквідовано, і знову перейменовано у новоросійську губернію з центром у м. Катеринославі.

Інші цікаві матеріали

Сутність та структура природно-ресурсного потенціалу
Розвиток ринкових відносин вимагає насамперед раціональної взаємодії економіки та природи, тобто раціонального природокористування. До економічного розвитку відносимо вміле використання природних ресурсів максимальне зб ...

Вугільна промисловість України і Польщі сучасний стан та перспективи
У Європі на сьогодні тільки дві країни, – Україна і Польща, – зберегли вугледобувну промисловість, яка працює як для енергетичного, так і для металургійного сектора економіки. При цьому якщо Польща практично завершила ї ...

Економіко-географічна характеристика Миколаїва
Миколаїв - місто, яке живе своєю особливою, не схожою ні на чию іншу, життя. В порівнянні з іншими містами він молодий - йому всього лише 200 з невеликим. Але за ці роки він зміг перетворитися з дикої і необжитої місцев ...