З усних переказів старожилів села Ленінське (вчитель-пенсіонер Н.П.Тульчевський)

"Звичайно, будь яка епоха має свою історію і право на пам'ять вдячних нащадків.

Село Ленінське розташоване на березі штучного Каховського водосховища, яке місцеві жителі називають морем. Виникло село недавно, у 1953 році, коли почали знищувати дніпровські плавні, готуючи їх під затоплення. Два села – Грушівка і Кут знаходились в зоні затоплення. Зрівняли з землею, а мешканців цих сіл виселили в степ на пагорб, де колись була панська економія," на землю, на якій ніколи нічого не родило. Отож, тут нині і стоїть славне село, ім'я якому дали, ні не люди, бо у них ніхто і не питав, а завзяті "руководителі".

Навкруги старовинних сіл Грушівка і Кут скільки бачили очі були незрівнянні дніпровські плавні з тихими річками і річечками, лиманами і озерами. Скільки риби! Скільки птиці! Скільки всякого добра! В плавнях заготовляли сіно, пресоване, запашне плавньове сіно. Яке в тюках ешелонами вивозили від залізничної станції Підстепна, що була в семи кілометрах від с. Кут. А взимку днями і ночами гнали в плавні коней, телят, овець – цілі отари, цілі стада з усіх степових районів Дніпропетровщини, бо там було сіно, пахучіше за "Шанель" і солодше за мед. І оте все, що мукало, іржало, мекало і бекало там, у богом даній Україні плавнях, од'їдалося, поправлялося, набирало ваги і лиску, бо, дякуючи плавням, було все досить ситим і здоровим, а тому давало колгоспам неабиякий прибуток.

В Базавлуці збирали перлівниці, бодягу аптечну, п’явок – того добра було досить. В плавнях заготовляли лозу. Пачки лози величезними човнами (їх називали "дубами") доправляли до високої кручі, в яку було вмонтовано величезні котли. В цих котлах вдень і вночі кипіла вода. Тут лозу варили, потім знімали з неї кору. Ставала лоза біленькою, гнучкою і називалась "палкою".

А вже з палки виробляли в промартілі Кута різні зручні і м'які меблі: столи, стільці, крісла, полиці, шафи; плели кошики. Подвір’я сільської оселі обгороджували лісою, яку плели з тієї є сирої лози, а на кілках ліси в кожному подвір’ї навішували череп'яні макітри, глечики та кухлі. Навіть димарі та печі виплітали з лози, обмазуючи глиною; стелю в хатах настеляли лозовою лісою і також обмазували глиною з половою – і все те стояло і слугувало хазяїнам десятки років. До плавнів вивозили пасіки. Бджілкам було чим порадувати – плавньові квіточки медоносні, а мед тоді духмяний!

З настанням літа на берегах річок приїжджі з міст ставили палатки, цілими сім'ями по 2-3 місяці відпочивали серед тієї райської природи, бо вода в річках тих чиста, прозора та смачна – пий її, вари з неї юшку з риби, яку можеш ловити сіткою, вудкою, або, навіть, голими руками. Водився тут і короп, і щука, і сом. В норах раки з отакими клешнями, пірнай і бери тих раків руками. А береги зелені, чисті – пологі та круті, а пляжі природні, а пісочок золотисто-білий, такий лагідний, терлий, що сниться й досі. Плавні з березня до середини червня покриті водою. А верби, такі високі, що з води виглядали тільки верхівки. А під час повені було обтопить село водою, на станцію – тільки човном. Кругом хати вода. В садку дід сітку ставив, а ми було вудкою з ганку верховців тьобали. А жаб, а вужів і гадюк різних, комах, мошкари, оводів і сліпнів та мух, метеликів розмальованих стрикоз! А пташок різноманітних, а качок диких, гусей, нірців, чаплей, кваків. На хатах лелеки клекочуть, зрання до пізна в небі жайворонки, а наступить вечір, то солов'ї не затихають до півночі. Та все співають дівчата та сміються на всю вулицю, що біля самої річки Підпільної, такої широкої, що не кожен і перепливе. А корови (уся череда) вранці в плавні, а як заходить сонце, то з плавні додому пливуть – Маньки, Зорьки, Лиски, Нюрки – видно з води тільки рогаті голови. А з річки виходять гладкі, і вим’я, як велика подушка, а молоко цвірка по ногах. І такий дух від корови, що, бодай, навіки б отак!

В плавнях косили очерет. Очеретом були криті хати з теплим горищем. Ні дощі, ні хурделиці взимку такій хаті не страшні. І вигляд покрівлі гарний і довговічний. Взимку в плавнях косили окукотини замість дров, палива кращого і не треба. Поїдеш, було, санчатами по льоду за лиман, наріжеш скіском окукотини, а потім в печі горить він, як скажений. Їжу варили у глиняних горщиках. Мати, було, напалить в печі сухими коров’ячими кізяками (горять палко, як буре вугілля), потім розгорне жар на боки кочергою і на капустяному листі дерев'яною лопаткою садить на чирінь печі кругленькі хлібці. Закриває піч заслонкою, час від часу заглядаючи в піч, щоб добре запікся. А коло печі вірні помічники: кочерга, рогачі, чаплія для сковороди, дерев'яна лопата для випічки хліба.

Інші цікаві матеріали

Рекреаційні райони Закавказзя
Закавказзі, як і весь Кавказ, - важливий геополітичний регіон, з глибокої старовини представляв сполучну ланку між країнами Сходу і Заходу і знаходився на перехресті торгових шляхів між Близьким і Середнім Сходом і Європ ...

Сучасні проблеми розвитку і розміщення металургійних районів України
Металургійний комплекс є одним з найголовніших комплексів держави. Без металургії як виробника конструкційних матеріалів неможливий розвиток машинобудування, а в зв'язку з цим і розвиток науково-технічного прогресу, її ...

Нафтова промисловість України
Нафтова газова промисловість є складовою частиною паливно-енергетичного комплексу України. Нафта є не тільки цінним паливом, але й сировиною для різних галузей промисловості. Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) - це ...