З найдавніших часів до Волинсько-Галицької держави
Тернопільський край унікальний за своїм географічно-кліматичним розташуванням. Територією області протікають 113 річок басейнів Дністра (з найбільших - Серет, Збруч, Золота Липа, Коропець, Стрипа та інші) і Прип'яті (Іква, Горинь, Вілія) загальною довжиною понад 2930 кілометрів. На Тернопіллі є близько 500 малих і великих споконвічних озер і водойм, не кажучи вже про заболочені низинності з реліктовими видами рослин і природно-топонімістичними особливостями. Сприятливі кліматичні умови, своєрідність і природна захищеність рельєфу (майже вся територія області зайнята Подільською височиною, у межах якої особливо виділяються Кременецькі гори і Товтри), висока родючість ґрунтів завжди вабили сюди найдавніших поселенців. Як засвідчують археологічні знахідки на місцях стоянок і поховань, територія Тернопільщини була заселена ще в кам'яну добу. Близько VII століття до нашої ери бронзові знаряддя виробництва поступово почали витісняти більш досконалі - залізні, і це дало новий могутній поштовх для підвищення значимості діяльності наших пращурів. Невипадково навіть у славнозвісній Гомеровій "Одісеї" є згадки про легендарних кіммерійців і агафірсів, котрі населяли тернопільский край. Якої могутності і значимості вони досягли, можна посудити з того, що їх не обійшов увагою батько історії Геродот. А беззаперечним підтвердженням їх слави є легендарні скарби, знайдені наприкінці XIX століття біля села Михалкова, що на Борщівщині, де золото викопували кілограмами. У 1-му тисячолітті нашої ери територію сучасної Тернопільщини заселили східнослов'янські племена.
Немає сумніву, що територіальна одиниця Тернопільщини почала формуватися з волинської Погориної волості Київської Русі як сталого адміністративного утворення тогочасної державності. В яких географічних межах вона ототожнювалася на наших землях - судити важко. Проте незаперечні історичні дані засвідчують, що вже в XI столітті землі теперішньої Галичини починають відігравати ключову роль у відносинах із Заходом і Сходом Європи і це дозволяє їм навіть відокремитися від такого могутнього Державного утворення, як Київська Русь.
Князі Ростиславовичі правили на цих землях у трьох князівствах: Перемишльському - Рюрик (помер 1092 р.), Звенигородському - Володар (помер 1124 р.) і Теребовельському - Василько (володарював 1067-1124 рр.). Сьогодні достеменно відомо, що їх влада сягала території між Карпатами і Дністром.
Рис. 1.1. Пам’ятник князю Васильку Теребовлянському
Князь Володарко-Володимирко (1124-1153 рр.), син Володаря, об'єднав 1141 року всі три князівства в одне Галицьке з центром у Звенигороді. До речі, щодо термінів означення "Галичина", "Галицький край", то вони починаються з 1144 року, коли Володимирко переніс столицю князівства із Звенигорода до Галича, який був розташований на перехресті найдавніших торговельних шляхів. Від столиці Галич і стали називати всі землі, які входили до князівства, Галичиною.
Син Володарка-Володимирка Ярослав (1153-1187 рр.) зміцнив Галицьке князівство, розширивши його аж до гирла Дунаю. Не випадково автор славнозвісного "Слова о полку Ігоревім" написав: "Підпер гори Угорські своїми залізними полками . зачинив ворота Дунаєві".
У 1199 році волинський князь Роман Мстиславович (дати народження і смерті близько 1160-1205 років), син Мстислава Ізяславовича, об'єднав Галичину з Волинню, створивши могутню Галицько-Волинську державу, до якої входили більшість українських земель від Карпат і до Дніпра, у тому числі і Київ.
Інші цікаві матеріали
Регіональна економіка сільського господарства України
Україна – самостійна суверенна держава
українського народу. Вона є однією із найбільших країн Європи, її площа 603,7
тис. км2., що становить 0,4 % площі земної суші. Земельні ресурси виступають
територіальною базою розм ...
Об’єкти і заповідні території Полісся
Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збер ...
Рекогностування полігонометричних ходів
Рекогностування полігонометричних ходів — це
уточнення проекту ходів на місцевості і остаточний вибір місць закладання
пунктів.
При рекогностуванні перевіряють взаємну видимість
між пунктами і якщо вона відсутня, зді ...