Актуальні проблеми географічного кубійовичезнавства

23 вересня 2000 р. виповнилося сто років від народження, а 2 листопада — п'ятнадцять років від смерті видатного українського географа і картографа, енциклопедиста і громадського діяча Володимира Кубійовича. Географічна громадськість України гідно відзначила першу з цих дат. Було організовано три наукових конференції (Львів, Тернопіль), в т.ч. одна міжнародна, ряд ювілейних засідань (Київ, Івано-Франківськ, Луганськ, Львів). Вчені Львова, Тернополя, Києва, Івано-Франківська та інших міст виступили у засобах масової інформації, в т.ч. на центральному телебаченні і радіомовленні і розкрили перед громадськістю України науковий і суспільний доробок великого сина України. Створено науково-популярний фільм про Володимира Кубійовича (автор О.Шаблій). Письменник Роман Коритко пише художню повість про життєвий шлях вченого і громадського діяча.

Разом з тим ці, як і попередні заходи (видання автором цієї статті книги про В. Кубійовича, а також двох томів його праць [1, 2, 5] та ін.) показали, що дослідження наукового доробку В.Кубійовича в Україні лише починається. Причини зрозумілі: по суті, до 1985 року ім'я В.Кубійовича було викреслено більшовицьким окупаційним режимом із списків українських вчених-географів і картографів, а його праці були заборонені і знаходилися у спецхранах. Лише науковці Польщі могли собі дозволити посилатися на наукові розвідки В.Кубійовича, присвячені пастушому життю у Карпатах і проблемам використання земельних угідь. Особливо замовчувалася картографічна діяльність ученого, зокрема його фундаментальний "Атлас України і сумежних країв" (Львів, 1937). Та й тепер, вже у незалежній Україні, відчувається прохолодне ставлення до особистості цієї знакової фіґури українства ХХ ст.

Отже, назріла нагальна необхідність фундаментального дослідження життя і творчості великого сина України — професора Володимира Кубійовича. Цю ділянку українознавства ми називаємо кубійовичезнавством.

Що ми розуміємо під кубійовичезнавством? Щоб відповісти на це непросте питання, слід поглянути на аналогії в інших сферах наукового знання. У такому випадку побачимо: найбільше різні "знавства" поширені у сфері літературних наукових досліджень. Розвиваються і принаймі добре відомі шевченко-, франко- та лесезнавство. В історичній науці — це грушевськознавство, крип'якевичезнавство тощо. В цих "окремих" сферах "пізнання особистостей в історії науки" існує поважна джерельна база: багато-чисельні наукові розвідки, монографії, збірники праць, спогади та ін.

З певною дозою ймовірності можна окреслити головні риси (аспекти, напрямки) дослідження персоналій у науці. Відзначимо найважливіші з них: а) портрет вченого; б) його місце у методологічних, теоретичних і методичних координатах науки; в) еволюція його поглядів на досліджувані явища, об'єкти і процеси; г) аспекти і напрямки наукових пошуків; д) науково-організаційна діяльність; е) вивченість наукового доробку вченого в цілому і з окремих аспектів та ін.

Звичайно, такі вчені як Іван Франко чи Михайло Грушевський, а серед географів — академік Степан Рудницький чи проф. Володимир Кубійович були неординарними фіґурами. Вони належали до певних фахових, соціальних, суспільних груп української спільноти. Але водночас були особистостями-пассіонаріями, що прокладали нові шляхи у розвитку українознавства. На них орієнтувалася і орієнтується українська спільнота як на загальновизнаних лідерів. Разом з тим — це були звичайні люди з їх щоденними турботами, радощами і болями, родинним щастям і добуванням засобів на прожиток та ін. Нарешті, кожен з них характеризувався закладеними ще на генному рівні психологічними особливостями, набутими цивілізаційними рисами, які проявлялися у виборі ними життєвих орієнтирів, сповідуванні певної ціннісної системи у громадській і родинній поведінці, виборі середовища праці і дозвілля і т.д. і т.п.

Не можна не брати до уваги і суспільного середовища, у якому жив і творив учений. Це середовище витворювало систему викликів, на яку у цілому чи частково відгукувалися учені, особливо у сфері гуманітарних, суспільних наук. Так, на початку ХХ століття і особливо у 20-30-х його роках гостро стояла проблема створення української самостійної соборної держави. На неї відгукнулися і її розв'язували не лише політичні борці за волю України, але й передусім багато учених — істориків, політологів, етнографів, демографів та географів. Саме серед останніх і були фундатор української наукової географії акад. Степан Рудницький і його спадкоємець проф. Володимир Кубійович.

Отже, можемо зробити деякі висновки щодо наукового дослідження особистостей у науці:

1) сфера цих дослідів належить до вивчення персоналій в науці;

2) ця сфера і сукупність пов'язаних з нею проблем є міждисциплінарним об'єктом (персоналії передусім вивчаються наукознавством, психологією, соціологією та історією науки, конкретною науковою галуззю, у якій працював той чи інший учений та ін.);

Інші цікаві матеріали

Грошова оцінка земель населених пунктів (на прикладі с. П’ядики,
Земля – основа національного багатства, яка має по чисельності власників масовий, всенародний характер. Також вона є унікальним товаром стосовно вартості якого завжди існує суперечність: між власником землі та органами ...

Паливні корисні копалини нафта, газ, вугілля, сланці, торф
Паливні корисні копалини – це природні та мінеральні речовини, які з достатнім економічним ефектом використовуються в техніці та народному господарстві для давання тепла та інших корисних речовин. Як відом ...

Економіка Франції
XX століття вніс величезні зміни в життя країн і народів. Але важко знайти серед великих індустріальних країн такі, де зміни в політичній та економічній сферах були настільки ж значні, як у Франції. За истекшее столетие ...