Гідролого-гідрохімічне районування історія та сучасний стан

Гідрологічне та гідрохімічне районування – дуже важлива в науковому і практичному відношенні проблема. Воно полягає у виявленні закономірностей розподілу по території тих елементів, які характеризують умови зволоженості, режим вод, їх хімічний склад, і у виділенні на основі аналізу цих закономірностей окремих районів. Виділення районів (об”єктивно існуючих природних комплексів) має здійснюватися з урахуванням всіх головних факторів, перш за все фізико-географічних (рельєфу, геології, клімату, грунтів, рослинності). Районування надає можливість отримати знання про умови певних невивчених територій за аналогією з вивченими, які за комплексом елементів природного середовища аналогічні (однорідні), а також дозволяє досить обгрунтовано здійснювати географічну інтерполяцію знайдених закономірностей (у відомих межах точності в залежності від масштабу схематизації). Виділення однотипних за природними умовами територій сприяє виявленню типових для усіх водних об”єктів даного району закономірностей. Практичне значення районування полягає в тому, що воно дозволяє розкрити нові закономірності гідрологічних та гідрохімічних явищ; дає можливість диференційованого підходу в розрахунках і прогнозах; воно необхідне при використання методу аналогії; для раціонального розміщення мережі пунктів спостережень; при розробці планів використання водних ресурсів.

Відкритий В.В.Докучаєвим закон географічної зональності, відповідно до якого всі природні процеси і явища на рівнинних просторах земної поверхні підкоряються широтній зональності, а в горах – висотній поясності, було підтверджено і розвинуто у працях вчених Л.С.Берга, І.П.Герасимовича, А.А.Григор”єва та ін. [1].

Закону географічної зональності підпорядковані всі фізико-географічні компоненти – клімат, грунти, рослинність та інші, які в сукупності визначають природні комплекси – ландшафти. Оскільки ріки є одним з основних елементів ландшафту, то в своєму режимі вони відбивають зміну природних зон і підкоряються закону географічної зональності. Ще В.В.Докучаєв (1898 р.) відмічав, що “та ж закономірність, той же всемогутній закон природи дуже поширений і в … річках”.

Відомий гідролог В.Г.Глушков підкреслював, що вивчення гідрологічних умов території повинно йти комплексно, на основі географо-гідрологічного методу, який пов”язує воду з природою, що її породила.

Як гідрологічне, так і гідрохімічне районування можливі лише на певному етапі розвитку відповідних наук, а саме: при накопиченні достатньої кількості даних спостережень і виникненні необхідності подальшого розвитку цих наук у взаємозв”язку з географічним середовищем.

У зв”язку з тим, що регулярні спостереження за стоком почали проводитися значно раніше, ніж за хімічним складом води, гідрологічне районування виникло раніше за гідрохімічне.

Існуючі підходи до гідрологічного районування базуються на двох головних принципах: зональному (географічному) та басейновому (гідрологічному).

Прихильники басейнового принципу стверджують, що зональні межі “розрізають” водозбори, внаслідок чого порушується цілісність меж басейнів. В той же час вони нехтують зональним принципом і цим втрачають можливість генетичного аналізу матеріалів спостережень та їх узагальнення. Головна цінність басейнового принципу полягає в тому, що він базується на врахуванні спільності історії розвитку території. При цьому не слід недооцінювати значну роль закону географічної зональності в розвитку природних ландшафтів та їх елементів, в тому числі і вод суші. Гідрологічне районування здійснюється лише для малих і середніх річок, для яких можливе застосування непрямих прийомів розрахунку (аналогії, інтерполяції та екстраполяції), тому розчленування великих басейнів зональними і ландшафтними межами не може бути перешкодою для цього виду районування.

Перші вітчизняні схеми гідрологічного районування Д.І.Кочеріна, В.І.Рутковського, М.Д.Семенова-Тянь-Шанського були створені на основі загальних фізико-географічних ознак, що пояснювалось недостатнім (на той час) вивченням гідрологічного режиму [1].

У 1928 р. відомий гідролог Д.І.Кочерін провів перше (так зване паводочне) районування території Європейської частини колишнього СРСР. В основу районування він поклав типовий ландшафт даної місцевості у зв”язку з її географічним положенням. Крім того, Д.І.Кочерін ввів ще два фактори, що на його думку, найбільш повно визначають величину паводочного стоку:

1) запаси снігу на початок весняного танення для тих басейнів, де переважають максимуми від талих вод; 2) інтенсивність і тривалість злив для басейнів з переважаючими дощовими максимумами. З ландшафтних ознак Д.І.Кочерін використав для районування рослинний покрив і рельєф. За схемою автора в межах України розташовано 3 гідрологічні області, що включають 7 районів.

У 1932 р. В.І.Рутковським була запропонована схема географо-гідрологічного районування Європейської території колишнього Союзу. Для районування ним були використані кліматичні, грунтові, геоботанічні, геологічні дані та карти лісів. Районування не давало кількісних показників, але з якісного боку було повністю виправдене. Україна, за районуванням В.І.Рутковського, лежить у межах зони лісів, підзони лісостепу і зони степу. Поділ на райони проведено в межах цих зон та підзон. Для виділення районів найголовніше значення мали рельєф, геологічна будова і рослинність. Ці райони виявилися однорідними в гідрологічному відношенні при співставленні їх з модулями стоку по карті Д.І.Кочеріна.

Інші цікаві матеріали

Перспективи розвитку і розміщення господарського комплексу Житомирської області
Курсова робота показує, наскільки глибокими і фундаментальними є знання, що набуті студентами при вивченні курсу, характеризує вміння самостійно досліджувати окремі питання теми. Курсова робота як важлива форма учбово ...

Земельний кадастр і використання земель Городницької сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області
Суспільні відносини щодо володіння, користування і розпоряджен­ня землею (земельні відносини) перебувають у постійному розвитку. Трансформація земельних відносин завжди на всіх етапах людської цивілізації належала до ...

Географія та особливості розвитку розважального туризму в Бразилії
Сучасний етап характеризується значними та глибокими змінами в світовій економіці та міжнародних відносинах. Спостерігається стійка тенденція подальшого зміцнення всебічного співробітництва країн, поглиблення інтеграцій ...