Гідролого-гідрохімічне районування історія та сучасний стан

По мірі надходження нових даних гідрологічних спостережень та їх узагальнення, з”явилась можливість проводити гідрологічне районування за гідрологічними ознаками. Саме на цих ознаках базуються більш пізні роботи В.А.Троїцького, М.І.Львовича, Б.Д.Зайкова та ін. На думку В.А.Троїцького, в основі системи районування повинна лежати одна провідна ознака, спроможна визначити головні особливості характеру місцевості з гідрологічної точки зору. Ця ознака повинна бути гідрологічною по суті і залежати від найменшої кількості фізико-географічних факторів. Вона повинна бути загальною, досить типовою, вираженою в числових показниках і досить стійкою для даної території. Поставленим вимогам, на думку В.А.Троїцького, краще всього відповідають співвідношення між елементами водного балансу. Кількість опадів, стік і випаровування краще всього характеризують умови зволоження території. Умови зволоження, а також ряд фізико-географічних умов, визначають більшість інших гідрологічних характеристик (водність річок, озерність, заболоченість та ін.). Величини компонентів рівняння водного балансу сталі в часі і просторі, тому завжди можуть бути виражені в числових показниках.

Оскільки на хід елементів водного балансу помітно впливають грунти і рослинність, які мають зональний характер, то за межі гідрологічних зон були обрані ізолінії, що якнайближче підходять до меж грунтово-рослинних зон. Всього В.А.Троїцьким виділено 5 зон. За джерелами живлення і в залежності від континентальності водного режиму переважно у меридіональному напрямку виділяються різні території, які автор назвав країнами.

Лінії перетину гідрологічних зон і країн утворюють на карті сітку, кожна клітина якої названа гідрологічною провінцією. Дальший поділ провінцій на округи ведеться на основі розташування ізоліній елементів водного балансу. В основу виділення районів всередині округів покладено розташування річкової сітки та її густоту. При цьому до уваги беруться тільки басейни малих річок. Рівнинна територія України (за В.А.Троїцьким) лежить у межах надмірної вологої, перемінно вологої та напівсухої провінцій Західної Атлантичної країни. Межі провінцій практично співпадають з межами природних зони на територій України [1].

Окремо для території України районування проводили Й.А.Железняк (за внутрірічним розподілом стоку), К.А.Лисенко (за умовами формування мінімального стоку), Г.І.Швець (за умовами пересихання річок) та ін.

Для районування території України за внутрірічним розподілом стоку у 1959 р. Й.А.Железняк використав дані про кліматичні умови, геоморфологічні особливості, гідрогеологічні умови басейнів та інші природні фактори. Найбільш сильно, на його думку, впливають розподіл опадів, температура повітря та гідрогеологічні умови. Автор виділив в межах України 12 районів, в межах яких, на його думку, можна вважати однаковими кліматичні умови, фізико-географічні характеристики басейнів, а умови підземного живлення такими, що повільно міняються по території. Типовий розподіл стоку річок в межах певних районів визначено за даними про розподіл річного стоку по сезонах і місяцях за характерні по водності роки: багатоводний, середній, маловодний і дуже маловодний.

К.А.Лисенко у 1962 році для визначення мінімальних витрат при відсутності спостережень запропонувала схему районування України за характером розподілу мінімального стоку малих річок. На її думку, найбільш активно діючим фактором у формуванні мінімального стоку річок є гідрогеологічні умови. Але навіть за однакових гідрогеологічних умов, при різних умовах взаємодії ерозійного врізу річки і водоносних горизонтів, можна чекати різних величин мінімального стоку. Із збільшенням глибини ерозійного врізу річки збільшується кількість водоносних горизонтів, які вона дренує, що в свою чергу збільшує мінімальний стік. Річки з ерозійним врізом у найглибші водоносні горизонти мають стале підземне живлення. Якісною характеристикою розкриття річковою системою водоносних горизонтів є абсолютна відмітка базису ерозії долини річки. Тому К.А.Лисенко і прийняла останню за показник ступеня забезпеченості річок підземним живленням. За спільністю фізико-географічних умов формування мінімального стоку автор виділила в межах України 13 районів, частина з яких ще ділиться на окремі підрайони.

Г.І.Швець у 1953 році запропонував схему районування території України за умовами пересихання річок. Аналіз основних факторів пересихання річок України, а також фізико-географічні характеристики, в першу чергу гідрологічні умови, дозволили автору виділити в межах країни п”ять основних районів, в яких умови пересихання приблизно однакові [2].

Праці П.С.Кузіна, В.І.Бабкіна, О.О.Соколова поклали початок концепції комплексного гідрологічного районування, в основу якої покладене як басейновий принцип, так і принцип природних комплексів, або елементарних ландшафтів. Це сприяло втіленню в життя ідей В.Г.Глушкова та його рекомендацій по вивченню стоку з різних ландшафтів.

Інші цікаві матеріали

Земельний кадастр і аналіз використання земель Королівської сільської ради
У період реформування земельних відносин однією з найважливіших проблем є проблема економічного використання і відтворення природних ресурсів. Зміни економічного механізму господарювання, перехід до економіки ринкового ...

Економічне положення Малайзії
Малайзія - країна з економікою, що розвивається. Вона належить до групи найбільш багатих і розвинених країн, що розвиваються - до Нових Індустріальним Країнам (НІС). З 1970 року Малайзія почала перехід від економіки, ...

Стереотопографічний метод створення
Сучасне топографо-геодезичне виробництво потребує впровадження найбільш ефективних i високопродуктивних методів, які б замінили трудомісткі польові процеси при складанні топографічних карт i планів, та при вирішенні ін ...