Гідролого-гідрохімічне районування історія та сучасний стан

Однією з перших праць, яка висвітлювала питання класифікації та районування рік, була робота П.С.Кузіна “Класифікація рік і гідрологічне районування СРСР”, 1960 р. В основу гідрологічного районування він поклав елементи водного балансу та водного і льодового режиму річок, а також найважливіші елементи природного середовища (рельєф, клімат), які в своїй сукупності найбільш повно визначають режим річок. За П.С.Кузіним, найбільш важливими таксономічними одиницями є гідрологічна зона і гідрологічний район. Гідрологічні зони – це великі широтно витягнуті, більш-менш однорідні простори, які мають певну спільність належних їм гідрологічних явищ і процесів, що змінюються з півночі на південь та із заходу на схід. Межами між зонами є перехідні смуги, у яких відбувається зміна не тільки кількісних, але й якісних показників.

Гідрологічний район – це генетично однорідна ділянка території за умовами походження та розвитку складаючих його природних факторів, яка характеризується більш-менш однорідним водним балансом і режимом річок. Він обов”язково повинен укладатися в межах однієї зони. За П.С.Кузіним, територія України охоплює 2 гідрологічні зони і 4 гірських області. При наявності ряду недоліків методика районування, запропонована ним, була визнана найбільш зручною і простою для користування, але за умовою її подальшої деталізації.

У 1967 році доцентами кафедри гідрології і гідрохімії Київського національного університету імені Тараса Шевченка Л.Г.Будкіною та Л.М.Козінцевою була розроблена схема гідрологічного районування України, в основу якої покладено режим малих і середніх річок. З урахуванням гідрологічних (басейнових) показників та фізико-географічних (зональних) умов на рівнинній частині території республіки виділено три гідрологічні зони, межі яких в основному збігаються з межами фізико-географічних зон. Враховуючи внутрішні місцеві відмінності гідрологічних показників (що пояснюється впливом природних умов місцевості), гідрологічні зони поділяються на області і підобласті.

На початку 70-х років з”явилися роботи по визначенню гідрологічних районів з використанням методів математичної статистики. У працях В.І.Бабкіна, М.П.Колпачової та інших дослідників районування території здійснювалося за допомогою лінійної статистичної моделі. Межі районів визначалися по вододілах ряду річкових басейнів, а ступінь надійності проведеного розмежування території оцінювалась повними і частковими коефіцієнтами кореляції, регресії та середніми квадратичними похибками цих параметрів.

В основу виконаного В.І.Бабкіним районування Європейської території колишнього СРСР були покладені кількісні показники лінійних залежностей (часткові (r) та повні (R) коефіцієнти кореляції більші за 0,75) стоку і факторів, що його визначають (площа водозбору, похил річки, озерність, заболоченість, лісистість, розораність та ін.). Ці показники суміщають у собі основні принципи районування, викладені в ландшафтній географії, а саме: генетичний принцип, принцип комплексності, принцип відносної однорідності. Кількісні показники виконаного районування (r та R), що будувалися на цих принципах, дозволяли обмежити ділянки, які мали не тільки однорідні природні умови, а й певний тип взаємозв"язків, характерних лише для певної території [3].

Починаючи з 70-х років ХХ століття ландшафтно-генетичний метод почав застосовуватися для гідрохімічного вивчення території України. В роботі В.І.Пелешенка “Оцінка взаємозв”язку хімічного складу різних типів природних вод”, 1975 р. вперше вказується, що фізико-географічне районування є найбільш прийнятним для гідрохімічних досліджень, оскільки є найбільш повним. За одиницю районування було обрано фізико-географічні області, при виділенні яких враховувалися геолого-геоморфологічні особливості, які викликають суттєві зміни одного або декількох елементів теплового, водного або гідрохімічного балансів [4].

Згідно принципів районування, розроблених на кафедрі гідрології і гідрохімії Київського національного університету (1979 р.) з урахуванням природних та антропогенних факторів виконане районування території України за типами формування фізико-хімічних умов в природних водах. Виходячи з особливостей і ступеня впливу тих чи інших факторів, виділено ряд таксономічних одиниць (зона, провінція, область, район) і показано, які чинники впливають на формування гідрохімічних умов у межах конкретних площ районування. При цьому враховано, що провідні чинники формування окремих показників гідрохімічних умов в атмосферних, поверхневих і підземних водах впливають однаковою мірою в межах усіх виділених одиниць районування. За даними про хімічний склад води виділялися площі з його однаковими умовами формування, а саме – площі, в межах яких зберігається наявність одного і того ж ведучого фактора (однорідні гідрохімічні поля). В основу виділення гідрохімічних полів, поруч з районуванням за умовами формування фізико-хімічної обстановки в природних водах суші, як вказувалось вище, було покладене фізико-географічне районування. Найменування кожного гідрохімічного поля визначалося назвою відповідної фізико-географічної області [6].

Інші цікаві матеріали

Господарство Росії
Росія має значний економічний потенціал, що становить майже 60 % колишньо­го економічного потенціалу СРСР. Проте за рівнем економічного розвитку країна посідає 25-27 місце в світі. Для господарства Російської Федерації ...

Характеристика Нової Зеландії
Нова Зеландія - найкрасивіша країна світу. Цей дивовижний оазис райського життя розташований в південно-західній частині Тихого океану, на двох чудових островах - Південному та Північному, розділених протокою Кука, а так ...

Нафтова промисловість України
Нафтова газова промисловість є складовою частиною паливно-енергетичного комплексу України. Нафта є не тільки цінним паливом, але й сировиною для різних галузей промисловості. Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) - це ...