Цивільно-правова відповідальність, як метод регулювання рівня забруднення навколишнього середовища.
В даній сфері суспільних відносин плата за забруднення навколишнього середовища не є єдиним засобом відшкодування шкоди, що заподіюється довкіллю токсичними хімічними речовинами, відходами виробництва. Таку ж функцію виконує й цивільно-правова відповідальність. З огляду на це розглянемо деякі особливості доповнення цих засобів один одного в механізмі компенсації екологічної шкоди.
Зразу відмітимо, що загальні норми цивільно-правової відповідальності можуть без труднощів застосовуватись в сфері охорони довкілля лише тоді, коли шкода є результатом винного діяння, а особа, яка такі дії скоїла легко ідентифікується і зв'язок між цими діями і шкодою, що наступила, є очевидним. Проте, на практиці довести такий зв'язок, коли має місце забруднення, вкрай складно, а інколи неможливо. Так, багато які шкідливі ефекти для довкілля є результатом сукупної дії різних забруднюючих факторів, розподілених як у часовому, так і в просторовому плані, що практично робить неможливим визначити винного, джерело походження забруднення. Крім того, цивільно-правова відповідальність може застосовуватись лише за порушення. Але ж шкода довкіллю завдається будь-яким забрудненням, включаючи й викиди(скиди), що здійснюються в межах встановлення лімітів забруднення. Наприклад, хронічні забруднення в малих обсягах з часом досягають значних концентрацій і створюють загрозу для фізіологічного і генетичного стану людини. Небезпечні самі по собі окремі види забруднення можуть вступати між собою в різні комбінації, комулятивний ефект яких теж завдає значної шкоди довкіллю.
Всіх вказаних вад немає в механізмі застосування плати за забруднення навколишнього середовища. В ній враховано, що будь-які забруднення так чи інакше завдають шкоду, а значить чекати коли вона проявиться нічого. Тому для застосування плати достатньо лише самого факту забруднюючого викиду (скиду) в довкілля. Даного роду плата відіграє роль податку на забруднення, що забезпечує регулярні надходження грошових коштів до спеціальних фондів для покриття витрат, пов'язаних з ліквідацією наслідків забруднення навколишнього середовища.
Проте, оскільки нормативи плати за забруднення навколишнього середовища визначаються на основі розрахунків узагальнених економічних наслідків забруднення (величини економічних збитків) і не проектуються на конкретну шкоду, що завдається природним, господарським та іншим об'єктам, то певне навантаження по відшкодуванню шкоди, завданої довкіллю забрудненням, покладається на цивільно-правову відповідальність. Ця обставина підкреслюється ст.69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", яка встановила, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища підлягає компенсації як правило в повному обсязі незалежно від плати за забруднення навколишнього середовища.
Отже, закон чітко розрізняє як юридичні категорії плати за забруднення, так і відшкодування шкоди в цивільно-правовому порядку. І з цим слід рахуватись вирішуючи питання нормативно-правового, методичного забезпечення компенсації шкоди, завданої забрудненням навколишньому середовищу. Це застереження зроблено не випадково. Підставу для цього дав наказ Мінекобезпеки України №35 від 18 травня 1995 року, яким була затверджена Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосфері повітря (Рідна природа. — 1995. —№ 5-6, ч.2, С 20-38).
Збитки, що розраховуються по цій Методиці, повинні відшкодовуватись в цивільно-правовому порядку. Парадоксом тут є те, що в ній застосовані ті ж розрахункові принципи по факту забруднення, що притаманні методам визначення нормативів платежів за забруднення довкілля, які запроваджені Порядком визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища та Методикою визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженою Мінприроди України 27 травня 1992 року (Рідна природа. — 1993. — № 37) і чинною до цього часу. Оцінюючи дану ситуацію, слід зауважити, що якщо автори Методики від 18 травня 1995 року ставили за мету підвищити відповідальність за наднормативні викиди (скиди), то для цього слід було б не вигадувати нову Методику, а відповідним чином використати наявні (Методику від 27 травня 1992 року). Крім того, з юридичної точки зору є некоректним так вільно маніпулювати різними методиками для оцінки одного того ж факту і до того ж пропонуючи використовувати розрахункові показники за різними правовими процедурами, що в кінцевому результаті має привести до покладання подвійної матеріальної (економічної) відповідальності за одні й ті ж дії.
Інші цікаві матеріали
Топографічне знімання
В даному курсовому проекті тема, якого „організація комплексу
топографо-геодезичних робіт для інвентаризації земель” села Мамаївці
Кіцманського району Чернівецької області, об’єкт розміщення в селі Мамаївці
Кіцманськго ...
Аналітичний огляд розміщення продуктивних сил Львівської області
Льві́вська о́бласть —адміністративно-територіальна
одиниця (область) на крайньому
заході України. Є однією з трьох
областей історично-культурного регіону Галичина, частиною Карпатського єврорегіону.
Одна з на ...
Заповідник “Гуцульщина” Національний природний парк «Гуцульщина» створений
Національний природний парк «Гуцульщина» створений Указом Президента
України від 14 травня 2002 року. Він розташований у межах Косівського району
Івано-Франківської області й охоплює площу в 32271 гектарів. Із цієї
площ ...