Особливості плати за воду.
З 1982 р. в Україні запроваджено плату за воду, яку забирають з водогосподарських систем промислові підприємства, а з 1984 р. – за воду, спожиту з підземних джерел. Інші водокористувачі (комунальне господарство, ГЕС, водний транспорт, системи зрошення, сільськогосподарські підприємства тощо) використовували воду безплатно.
Тарифи визначалися на основі необхідних витрат з урахуванням рентабельності основних фондів, яка відповідала рівню народногосподарського нормативу ефективності капіталовкладень. Плата за воду в промисловості стала важливим чинником економічного стимулювання раціонального використання водних ресурсів, впровадження систем багаторазового використання води. Проте, оцінка води ґрунтувалась на теорії трудової вартості, за якою природні ресурси, не будучи продуктом праці, не мають вартості та її грошового виразу -–ціни. Плата за воду не враховувала її специфіку як обмеженого природного ресурсів та умов його формування у часі і просторі, що дає диференційний ефект. До того ж платниками були лише водокористувачі, виплати яких у загальній сумі витрат на створення і функціонування водозабезпечуючих систем становили 20-25% (Сахаєв В.Г., Шевчук В.Я. Економіка і організація охорони навколишнього середовища – Київ: ”Вища школа”,1995. 271 с.)(Економіка і екологія водних ресурсів Дніпра. (В.Я. Шевчук, М.В. Гусєв, О.О. Мазуркевич та ін.; За оед. В.Я. Шевчука – К.: Вища шк., 1996 – 207 с.).
Десятирічний досвід застосування цих тарифів показав, що вони далеко не в повній мірі вирішували проблему економічного регулювання водокористування, тільки в 1991 році плата за воду була переведена на нові тарифи:
- за безповоротне водоспоживання, що встановлюється на 1 куб м споживаної води виходячи з середньозваженого тарифу плати за воду з водогосподарських систем, розрахованого для даного підприємства з коефіцієнтом 1,25;
- за послуги водогосподарських систем, що встановлюються згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1997 р. №164 на території України діють такі нормативи плати за використання прісних водних ресурсів.
Існують і наступні нормативи: плата за спеціальне використання водних ресурсів для потреб гідроенергетики – усі річки – 0,7 коп за 100 куб. м води, пропущеної через турбіни (крім ГАЕС, які функціонують у комплексі з ГЕС); плата за спеціальне використання водних ресурсів для потреб водного транспорту (крім стоянкового, службово-допоміжного і буксирного флотів) – усі річки, крім Дунаю: вантажний самохідний і несамохідний флот – 1,25 коп за тоннаж-добу експлуатації флоту; пасажирський флот, що експлуатується – 0,14 коп. за 1 місце-добу експлуатації флоту.
Слід зауважити, що розміри тарифів в значній мірі мають суб’єктивний характер і залежать від рішень місцевої влади, зумовлених розміром одержаних дотацій, економічного стану водокористувачів та іншими причинами (Данилишин, ст. 436-438).
Згідно нормативів розподілу платежів встановлено, що 80% платежів за використання водних ресурсів загальнодержавного значення спрямовується до державного бюджету, 20% платежів за використання водних ресурсів загальнодержавного значення в місцеві бюджети. До державного бюджету спрямовується 100% плати за використання рибних та інших водних живих ресурсів і 100% платежів відводиться у місцеві бюджети за використання водних ресурсів місцевого значення.
Інші цікаві матеріали
Генезис океану
Об’єкт: океан.
Предмет: генезис океану.
Мета курсової роботи: встановити походження світового
океану.
Завдання: підрозділ Світового океану на окремі частини,
будова земної кори в області океанів, основні риси ре ...
Великі географічні відкриття
Періоду розкладання
феодалізму і виникненню капіталістичних відносин передували Великі географічні
відкриття, що зіграли важливу роль у переході до буржуазного способу
виробництва.
Великі географічні
відкриття були ...
Інтеграційна стратегія України
Унікальність переважаючої більшості країн колишнього СРСР
полягає в тому, що вони виникли на руїнах відносно цілісної економічної і
політичної системи. У зв'язку з цим ним об'єктивно необхідні час і відповідні
зусилля ...