Закономірності розвитку процесу містобудівництва на території України у Середньовічний період (V-XVII ст.)

Київ протягом наступних століть переріс у велике місто і відігравав велику роль у Х-ХІІ ст. не тільки як політичний і культурний центр України, а й цілої Східної Європи, а як релігійний ще довше – до середини ХІІІ ст. За історичними даними у 1002 р. кількість мешканців у ньому становила не менше 100 тисяч осіб. Він був найславнішим і найбагатшим містом, з яким не могли конкурувати інші [2, Т.2, с. 126, 128, 272]. Проте татарський напад наприкінці ХІІ ст. призводить до повної кризи князівсько-дружинного устрою в середнім Подніпров`ї, і Київ починає поступатися новому політичному осередку, розташованому в Ростовсько-Суздальській землі – Володимиру, а пізніше – Москві [2, Т.1, с. 191].

Зовсім іншу долю мали міста, які тяжіли до Києва і виконували лише фортифікаційну функцію. З різних боків Київ на відстані в декілька миль оточували міста, що утворювали лінію його захисту. Це - Вишгород, Білгород, Василів (нині Васильків), які мали потужні укріплення. Як фортеця міцнішим за Київ був Вишгород, саме до нього відправлялися київські князі у небезпечні години. Давнє значення цих міст скінчилося разом з занепадом Києва. Вони пізніше перетворилися у села, розташовані нині в передмісті Києва, у яких майже не залишилося матеріальних свідоцтв історичного минулого.

Деякі давньоруські воєнні порубіжні фортеці з кінця Х ст. виступають у ролі ядра майбутніх міст (Білгород, Воінь, Витичів, Канів). Від того часу відомими також стають міста-фортеці Треполь, Заруб, Торчеськ, Юр’їв, що теж мали важливе стратегічне значення. Серед них статус міста до нашого часу зберіг тільки Канів завдяки дуже вигідному географічному положенню. Крім того в історії київських війн згадуються міста-фортеці Товарів, Дверень, Кульдеюрів, Корсунь, Богуслав, Володарів та інші, які втратили підґрунтя свого існування і зникли у різні часи. Деякі міста, утворені у ранньому середньовіччі, існують нині як малі міста, наприклад Іскоростень (сучасний Коростень), Вручий (Овруч), Звягель (Новоград-Волинський).

У глибокому середньовіччі (ХІ-ХІІІ ст.) широко проявилися тенденції до феодальної роздрібненості, що призводило до постійних спалахів феодальних усобиць. В результаті неустанних війн і особливо від половецьких набігів Київ кілька разів (1169 р., 1203 р.) було знищено і перетворено на „київські руїни” [2, 5]. Паралельно із занепадом Києва і ослабленням його політичної ролі розвивається далі процес відокремлення поодиноких земель і розвиток їх міських центрів. В результаті Київська Русь – перша давньоруська об’єднана держава – перестала існувати, утворився ряд незалежних феодальних держав-князівств, різних за силою і значенням. Це були землі: Чернігівська, Київська, Переяславська, Новгород-Сіверська, Володимиро-Волинська, Галицька. До найстаріших і найважливіших історичних давньоруських міст належать Київ, Чернігів, Переяслав, Путивль, у яких був княжий стіл і які відігравали роль лідерів у своїх землях. Разом із ними продовжували розвиватись вже існуючі міські утворення такі, як Канів, Овруч, Остер, Треполь та інші. Міста і особливо столиці князівств являли собою осередки життя і утвердження феодальних держав.

Міське життя одержало розвиток і далі на схід від Києва, на Чернігівщині і Переяславщині, де крім міст-лідерів історичну роль відігравали Любеч, Стародуб, Новгород Сіверський, Вщиж (теперішній Трубчевськ), Брянськ та інші. Деякі міста сформувалися як важливі соціально-політичні і економічні центри, хоч і займали порівняно незначну площу (в середньому 15-25 га) [4].

Особливо інтенсивно процес містобудівництва відбувався в Середньому Придніпров’ї, де концентрувалося політичне життя. Однак певна кількість українських міст виникла в басейні Західного Бугу, у тому числі на його лівобережжі. Найбільш відомими і історично значимими серед них були Червень і Холм. До рівня сучасних великих українських міст розвинувся тільки Луцьк. Такі старі фортифікаційні центри як Пересопниця і Дорогобуж пізніше, у ХVI-ХVII ст. трансформувалися у релігійні центри, а в ХІХ ст. – у незначні села. Важливе значення для розвитку цього краю мали Володимир (Володимир-Волинський), Любомль, які у наш час розвиваються як невеликі міста. Густо заселеною була й Галицька земля. На ній утворилася доволі щільна мережа фортець, хоч тут половецькі напади траплялися дуже рідко. Наприкінці ХІІІ ст. були побудовані кам’яні й цегляні фортеці в Хотині, Кременці, Галичі, Львові та інших міста. Значна кількість українських міст, що являли собою у середні віки важливі політичні, культурні і релігійні центри, переросли на сучасні міста, які тепер належать до категорії втрачених міст. Так, історичні українські міста Перемишль (теп. Пшемисль), Сянок (теп. Санок), Холм, Ярослав та багато інших розміщуються на території Польщі. Однак більшість давніх міських утворень перетворилися у села або невеликі міста (наприклад, Городок, Теребовль).

Інші цікаві матеріали

Рекреаційний комплекс
Комплекс задовольняє потреби населення в оздоровленні, відпочинку і змістовному проведенні вільного часу. В рекреаційний комплекс входять такі об’єкти інфраструктури, як санаторії і пансіонати, будинки і бази відпочинку, тури ...

Паливно-енергетичний комплекс України
Прискорений соціально-економічний розвиток країни нерозривно пов'язаний з рівнем розвитку всіх галузей паливно-енергетичного комплексу, вдосконалення енергетичного балансу з обов'язковим врахуванням досягнень науково-тех ...

Історія соціально-економічної географії світу
Щоб пізнати себе, кожна наука повинна вивчати й аналізувати історію свого формування, починаючи від витоків і закінчуючи сучасним періодом. Цей процес полягає у пошуках джерел формування науки, з’ясуванні причин її виник ...