Огляд літератури

Згідно статті 13-14 Конституція України, яка гарантує кожному громадянину право власності та право користування землею та іншими природними об'єктами відповідно до закону.

На даний час в Україні завершився третій етап земельних перетворень. Відбулися принципові, глибокі зміни в формі власності на землю, розв’язана проблема забезпечення громадян земельними ділянками, введена платність за землекористування, створенні передумови для розвитку ринку землі, був введений в дію з 1.01.2002 року Новий Земельний Кодекс України.

Необхідно зазначити, що даний період є не лише рубежем історичних віх в розвитку суспільства, а й відліку здійснення якісно нових завдань щодо формування земельних відносин. Земельні перетворення в Україні – це справа складна, багатогранна, яка потребує детально продуманих кроків, консолідації зусиль вчених, економістів, фахівців різного профілю. Не таємниця, що земельна реформа покликана передусім відродити реального власника землі, здійснювалася дуже обережно аж до прийняття Указу Президента України від 03.12.1999 р. “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”.

Проведення земельної реформи – це дуже складний та довготривалий процес і щоб реалізувати його успішно, прийти до очікуваних результатів, він повинен базуватися на глибокому продуктивному веденні необхідного комплексу землевпорядних робіт. Незважаючи на ряд позитивних результатів земельної реформи, слід звернути увагу на деякі проблемні питання, які не вдалося вирішити на той час. Зокрема, питання про відсутність законодавчо закріплених концептуальних напрямків земельної реформи, що стримує її проведення.

Земельний кодекс України розроблено у відповідності з дорученням Верховної Ради України (постанова від 11.01.2000 р. №1364 “Про виконання земельного законодавства при реформуванні аграрного сектора економіки”), прийнятий Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року і підписаний президентом України 13 листопада цього ж року.

Земельна реформа означає процес зміни (перетворення) земельних відно­син. Вона включає:

1. Відносини володіння, користуван­ня і розпорядження земельними ділян­ками з метою підвищення економічної ефективності та екологічної безпеки ви­користання суспільством земельних ресурсів.

2. Забезпечення регульованого зе­мельного обігу в державі, захисту прав будь-якого землевласника і землекори­стувача.

Земельна реформа справедливо вважається невід'ємною складовою ча­стиною аграрної реформи. Остання пе­редбачає трансформацію аграрних від­носин, а точніше, всієї системи агропро­мислового виробництва в країні, тому числі істотну перебудову аграрної струк­тури й методів господарювання, спо­собів і механізмів економічного та пра­вового регулювання виробництва для підвищення його ефективності, забезпе­чення продовольчої безпеки країни і кон­курентоспроможності її продукції на внутрішньому та зовнішніх агро-продовольчих ринках. Хоча таку реформу і називають аграрною, проте вона пов'я­зана з докорінними і фундаментальни­ми змінами загалом у національному АПК. Тобто йдеться про певні та ціле­спрямовані перетворення не лише в сільському господарстві, але і у харчовій промисловості, у переробці аграрної продукції та виробництві засобів вироб­ництва для цих галузей, а також у ви­робничій інфраструктурі та продоволь­чому ринку.

Отже, завдання земельної реформи значно відрізняються від завдань, що стоять перед аграрною реформою. Зав­дання першої, з точки зору агропромис­лового виробництва, є більш вузькими і обмежуються, як правило, цільовим та ефективним використанням сільсько­господарських угідь. Проте, зважаючи на біосферне і загально-екологічне зна­чення земельних ресурсів, насамперед ґрунтового покриву, завдання земельної реформи слід вважати надзвичайно широкими й багатоаспектними, оскіль­ки йдеться при цьому про ресурсно-екологічну безпеку існування людства та суспільного прогресу в цілому.

Звідси виникає запитання: у якому співвідношенні нині перебувають аграр­на та земельна реформа в нашій дер­жаві? Беручи до уваги цілі та завдання цих реформ і фундаментальне поло­ження, що земля в аграрному секторі економіки є як територіальною базою виробництва, так і основним, незамін­ним виробничим ресурсом, найважли­вішим чинником виробництва у рослин­ництві, можна зробити цілком законо­мірний, на нашу думку, висновок. Він полягає в тому, що аграрна й земельна реформи - це, по суті, два взаємозв'я­зані, але відносно відокремлені і са­мостійні процеси. Вони вирішують ве­лику кількість трансформаційних зав­дань у сфері вдосконалення аграрних і земельних відносин, які досить часто взаємо перетинаються та взаємодопов­нюються.[4]

Інші цікаві матеріали

Економічний потенціал Індії
Однією з причин цього є той факт, що індійську валюту занижують з метою підвищення конкурентоспроможності індійських товарів на іноземних ринках. Потрібно відзначити: якщо ми порівняємо економіки, враховуючи ВВП на о ...

Розміщення продуктивних сил громадського харчування у Подільському економічному районі
На сьогодні галузь громадського харчування в структурі комплексу надання послуг населенню посідає важливе місце в пріоритетах подальшого розвитку органів державного регулювання економіки. Ефективність проведення заходів, ...

Створення топографічного плану стереографічним методом на Жмеринському
Фотограмметрія вивчає властивості фотозображення, методів його отримання і вимірювання, розробка приладів для вимірювання і перетворення фотознімків. Фотограмметрія особливо поширена в топографії. Переважна більшість ка ...