Оцінка здійснення земельної реформи.

Особливу роль і важливість відіграє земля в житті суспільства, характер і масштаби земельних перетворень є одними з вирішальних секторів, які визначають темпи становлення і розвитку нової соціально-економічної інформації України.

Цілком природно, що найбільша потреба в реформуванні земельних відносин відчувалася у галузі, в якій земля відіграє роль головного засобу виробництва, - у сільському господарстві. Реформу аграрного сектора еко­номіки неможливо здійснити без земельної реформи.

За останні 14 років внаслідок здійснення земельної реформи в нашій державі практично сформовано новий земельний лад:

-- ліквідовано державну монополію на землю; здійснено перехід до різних форм земельної власності;

-- проведено безоплатний перерозподіл землі на користь громадян;

-- введено платне землекористування;

-- створено об'єктивні передумови для обороту земельних ділянок.

Одним з позитивних наслідків земельної реформи в сільському господарстві стало створення правових і економічних умов для трансформації колгоспів і радгоспів у більш гнучкі виробничі структури, здатні до самовдосконалення, приставання до змін економічної ситуації. В подальшому це безперечно приведе до формування оптимальної організаційної структури сільськогосподарського виробництва. Початком проведення земельної реформи в Україні вважається 15 березня 1991 р., коли набули чинності прийняті Верховною Радою України 18 грудня 1990 р. Земельний кодекс та постанова „Про земельну реформу". Саме з цієї дати всі землі України було оголошено об'єктом земельної реформи.

Основним завданням земельної реформи, згідно з вказаною постановою, був перерозподіл земель з одночасним наданням їх у довічне успадковане володіння громадянам, постійне володіння колгоспам, радгоспам, іншим підприємствам, установам і організаціям, а також у користування з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання й охорони земель.

Головну роль у проведенні земельної реформи мали відігравати місцеві ради, які на той час були органами державної влади, та Рада Міністрів. Їм було доручено:

а) провести інвентаризацію земель усіх категорій, визначивши ділянки, що використовуються не за цільовим призначенням, тобто нераціонально або способами, які призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного та радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

б) здійснити реєстрацію громадян, які бажають організувати селянське (фермерське) господарство, розширити особисте підсобне господарство, займатися індивідуальним садівництвом, одержати в користування земельні ділянки для городництва, сінокосіння і випасання худоби;

в) провести облік і аналіз клопотань підприємств, установ, організацій про надання їм земель для ведення підсобного сільського господарства, колективного садівництва і городництва;

г) розглянути обґрунтування потреб у земельних ділянках підприємств, установ і організацій, які за станом на 1 листопада 1990 р., мали у користуванні ділянки для сільськогосподарських і несільськогосподарських цілей;

ґ) на підставі матеріалів інвентаризації вирішити питання про припинення користування ділянками, що використовувалися не за цільовим призначенням, з порушенням встановлених вимог, а також нераціонально, і передачу їх до складу земель запасу для наступного надання у першу чергу громадянам для організації селянських (фермерських) господарств, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва;

д) розробити пропозиції про перерозподіл земель у встановленому законом порядку та розглянути їх на засіданнях постійних депутатських комісій і сесіях рад.

Як випливає з зазначеної постанови те що, земельна реформа не розглядалася як принципово нова функція органів влади щодо державного управління землекористуванням. Вище названі обов'язки було передбачено раніше відповідними законодавчими актами, що визначали компетенцію рад у регулюванні земельних відносин. Земельна реформа повинна була здійснюватися на базі таких інститутів і засад, як власність держави на землю та виключення земельних ділянок з цивільного обороту.

До числа нововведень Земельного кодексу 1990 р. належали запровадження інституту володіння землею, що передбачав для громадян можливість передачі наданих їм у довічне володіння ділянок своїм спадкоємцям. Останнє на той час було досить прогресивним кроком, оск­ільки з введенням цього інституту скасовувалася монополія великих сільськогосподарських підприємств - колгоспів і радгоспів - у сфері товарного виробництва продовольчої та сировинної продукції. Створювалося конкурентне середовище, започатковувалася багатоукладність в сільському господарстві країни.

Фактично з прийняттям і введенням у дію Земельного кодексу 1990 р. та постанови „Про земельну реформу" почалась реалізація кон­цепції плюралізму форм господарювання на землі. Адже суттєве збільшення площ земель, наданих громадянам для ведення особистого підсобного господарства, садівництва і городництва, а також легалізація такої форми господарювання як ведення громадянами селянських (фермерських) господарств, змінили „виробничий пейзаж" у сільському господарстві, який сформувався за роки монополії колгоспно-радгоспної форми господарювання.

Інші цікаві матеріали

Регіональна економіка сільського господарства України
Україна – самостійна суверенна держава українського народу. Вона є однією із найбільших країн Європи, її площа 603,7 тис. км2., що становить 0,4 % площі земної суші. Земельні ресурси виступають територіальною базою розм ...

Експортний потенціал регіонів України
Активна зовнішньоекономічна діяльність виступає одним з основних факторів ринкової трансформації економіки, підвищення її ефективності і конкурентоспроможності. Розвиток експортного потенціалу, збільшення його обсяг ...

Великі географічні відкриття
Періоду розкладання феодалізму і виникненню капіталістичних відносин передували Великі географічні відкриття, що зіграли важливу роль у переході до буржуазного способу виробництва. Великі географічні відкриття були ...