Оцінка здійснення земельної реформи.
в) використовувати для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі;
г) зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди за погодженням з відповідною радою;
д) одержувати від нового власника землі, землекористувача або місцевої ради компенсацію за підвищення родючості ґрунтів у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки.
Незадовільний хід земельної реформи (за 1992 р. було видано лише 6692 державні акти на право приватної власності на землю громадянам і 72 колективним сільськогосподарським підприємствам) змусив Кабінет Міністрів України прийняти декрет „Про приватизацію земельних ділянок" (26 грудня 1992 р.). згідно з яким сільські, селищні і міські Ради були зобов'язані протягом 1993 р. передати громадянам України у приватну власність земельні ділянки, надані їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у межах норм, встановлених Земельним кодексом.
Крім того, було зупинено дію ч. 2 ст. 17 Кодексу про встановлення шестирічного мораторію на відчуження земельних ділянок. Але оскільки землевпорядні органи через брак коштів і кадрів не могли забезпечити масове виготовлення й видачу державних актів власникам земель, Кабінет Міністрів України ввів спрощений порядок оформлення права власності на землю. Згідно з Декретом, таке право посвідчується рішенням відповідної ради, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах.
Таким чином, процес приватизації земель значно прискорився, і протягом 1993 р. кількість громадян, що стали власниками земельних ділянок, зросла до 2,5 млн. За станом на 1 січня 2000 р. близько 10,7 мли. громадян України, або 80,4%, реалізували своє право на приватизацію землі.
Прийняття декрету „Про приватизацію земельних ділянок" - це єдина спроба з боку виконавчої влади інтенсифікувати процес реформування земельних відносин в Україні. І вже 14 жовтня 1993 р. Президентом України було видано Указ „Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва", а 29 грудня 1993 р. - Указ „Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують паливно-мастильні матеріали виключно населенню". Суть цих земельно-правових актів полягає в тому, що при приватизації об'єктів незавершеного будівництва і автозаправних станцій разом з ними підлягають приватизації й земельні ділянки, на яких ці об'єкти розташовані.
Зазначеними указами передбачалося внести кардинальні зміни у правове регулювання приватизації земель у нашій країні. По-перше, згідно з ними встановлювалося коло земель несільськогосподарського призначення, що можуть переходити у приватну власність. По-друге, істотно розширювалося й коло суб'єктів права приватної власності на землю. Так, на підставі Указу „Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують паливно-мастильні матеріали виключно населенню" право на приватизацію автозаправних станцій та земельних ділянок під ними отримали:
1) громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства;
2) юридичні особи, зареєстровані на території України, у статутному фонді у яких відсутня частка державної власності;
3) юридичні особи іноземних держав.
По-третє, змінювалася суть інституту приватної власності на землю. Якщо за Земельним кодексом її суб'єктами могли бути лише громадяни України, то тепер її суб'єктами могли бути юридичні особи. По-четверте, вводився новий спосіб приватизації земель — продаж через аукціон чи на інших конкурентних засадах. По-п'яте, розширювався перелік державних органів, які мають право передавати земельні ділянки у приватну власність. Так, рішення про приватизацію земельних ділянок під об'єктами незавершеного будівництва та автозаправними станціями повинні були прийматися не радами, а Фондом державного майна України, його регіональними відділеннями і представництвами за участю Державного комітету України з земельних ресурсів, його органів на місцях.
Логіка розвитку земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва привела до зміни характеру приватизації сільськогосподарських земель. До 1997 р. приватизація здійснювалася шляхом передачі земель державної власності у колективну власність сільськогосподарських підприємств, а також у приватну власність громадян. Але після прийняття Указу Президента України від 3 грудня 1999 року „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору України" проголошено курс на реструктуризацію колективних сільськогосподарських підприємств у господарські формування ринкового типу, що здійснюють свою діяльність на основі приватної власності. Відбулася передача розпайованих сільськогосподарських угідь із колективної власності сільськогосподарських підприємств у приватну власність їх членів.
Інші цікаві матеріали
Регіональна економіка промисловості України
Промисловість
– найважливіша структурна ланка господарського комплексу України. На неї
припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого у народному
господарстві. Промисловість як провідна ланка господарства ...
Загальні відомості про топографічні знімання і знімальні мережі
Одним з основних завдань
геодезичної галузі в Україні є забезпечення народного господарства
топографо-геодезичною і картографічною продукцією. На сьогоднішній день на всю
територію України складені топографічні карти ма ...
Розміщення продуктивних сил Івано–Франківської області
Дослідженню розвитку промислових комплексів та проблеми
територіальної організації промислового виробництва України присвячено чимало
науково-дослідних і практичних робіт.
Дана курсова робота висвітлює тему, яка на сь ...
