Оцінка здійснення земельної реформи.
в) використовувати для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі;
г) зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди за погодженням з відповідною радою;
д) одержувати від нового власника землі, землекористувача або місцевої ради компенсацію за підвищення родючості ґрунтів у разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки.
Незадовільний хід земельної реформи (за 1992 р. було видано лише 6692 державні акти на право приватної власності на землю громадянам і 72 колективним сільськогосподарським підприємствам) змусив Кабінет Міністрів України прийняти декрет „Про приватизацію земельних ділянок" (26 грудня 1992 р.). згідно з яким сільські, селищні і міські Ради були зобов'язані протягом 1993 р. передати громадянам України у приватну власність земельні ділянки, надані їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у межах норм, встановлених Земельним кодексом.
Крім того, було зупинено дію ч. 2 ст. 17 Кодексу про встановлення шестирічного мораторію на відчуження земельних ділянок. Але оскільки землевпорядні органи через брак коштів і кадрів не могли забезпечити масове виготовлення й видачу державних актів власникам земель, Кабінет Міністрів України ввів спрощений порядок оформлення права власності на землю. Згідно з Декретом, таке право посвідчується рішенням відповідної ради, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах.
Таким чином, процес приватизації земель значно прискорився, і протягом 1993 р. кількість громадян, що стали власниками земельних ділянок, зросла до 2,5 млн. За станом на 1 січня 2000 р. близько 10,7 мли. громадян України, або 80,4%, реалізували своє право на приватизацію землі.
Прийняття декрету „Про приватизацію земельних ділянок" - це єдина спроба з боку виконавчої влади інтенсифікувати процес реформування земельних відносин в Україні. І вже 14 жовтня 1993 р. Президентом України було видано Указ „Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва", а 29 грудня 1993 р. - Указ „Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують паливно-мастильні матеріали виключно населенню". Суть цих земельно-правових актів полягає в тому, що при приватизації об'єктів незавершеного будівництва і автозаправних станцій разом з ними підлягають приватизації й земельні ділянки, на яких ці об'єкти розташовані.
Зазначеними указами передбачалося внести кардинальні зміни у правове регулювання приватизації земель у нашій країні. По-перше, згідно з ними встановлювалося коло земель несільськогосподарського призначення, що можуть переходити у приватну власність. По-друге, істотно розширювалося й коло суб'єктів права приватної власності на землю. Так, на підставі Указу „Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують паливно-мастильні матеріали виключно населенню" право на приватизацію автозаправних станцій та земельних ділянок під ними отримали:
1) громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства;
2) юридичні особи, зареєстровані на території України, у статутному фонді у яких відсутня частка державної власності;
3) юридичні особи іноземних держав.
По-третє, змінювалася суть інституту приватної власності на землю. Якщо за Земельним кодексом її суб'єктами могли бути лише громадяни України, то тепер її суб'єктами могли бути юридичні особи. По-четверте, вводився новий спосіб приватизації земель — продаж через аукціон чи на інших конкурентних засадах. По-п'яте, розширювався перелік державних органів, які мають право передавати земельні ділянки у приватну власність. Так, рішення про приватизацію земельних ділянок під об'єктами незавершеного будівництва та автозаправними станціями повинні були прийматися не радами, а Фондом державного майна України, його регіональними відділеннями і представництвами за участю Державного комітету України з земельних ресурсів, його органів на місцях.
Логіка розвитку земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва привела до зміни характеру приватизації сільськогосподарських земель. До 1997 р. приватизація здійснювалася шляхом передачі земель державної власності у колективну власність сільськогосподарських підприємств, а також у приватну власність громадян. Але після прийняття Указу Президента України від 3 грудня 1999 року „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору України" проголошено курс на реструктуризацію колективних сільськогосподарських підприємств у господарські формування ринкового типу, що здійснюють свою діяльність на основі приватної власності. Відбулася передача розпайованих сільськогосподарських угідь із колективної власності сільськогосподарських підприємств у приватну власність їх членів.
Інші цікаві матеріали
Рекреаційні ресурси, їхня характеристика та оцінка
Рекреаційні ресурси - сукупність природних та
антропогенних об'єктів і явищ, що їх можна використовувати для відпочинку,
лікування й туризму. Природні рекреаційні ресурси - це особливості природи,
природні та природно-т ...
Торгівля
До соціальної сфери належать також торгівля (державна, кооперативна,
приватна) і підприємства масового харчування. На їх розміщення впливають
особливості розселення в районі [8].
Торгівля і масове харчування тісно пов'язані з ...
Загальні відомості про топографічні знімання і знімальні мережі
Одним з основних завдань
геодезичної галузі в Україні є забезпечення народного господарства
топографо-геодезичною і картографічною продукцією. На сьогоднішній день на всю
територію України складені топографічні карти ма ...
