Державне регулювання міжнародних міграційних процесів

- спеціалісти зі світовим іменем (музиканти, лікарі, письменники, вчені, артисти, спортсмени);

- великі бізнесмени, які інвестують свій капітал в чужу країну, створюючи нові робочі місця.

Проблемами трудової міграції на національному рівні займаються міністерства праці, юстиції, внутрішніх справ, закордонних справ через свої структури. Всі вони реалізують національне законодавство як в галузі еміграції, так і в галузі імміграції. Національне імміграційне законодавство кожної країни має свої особливості. Проте в більшості країн імміграційне законодавство та підзаконні акти мають такі основні риси

.

По-перше

, встановлює жорсткі вимоги до рівня освіти і стажу роботи за спеціальністю. Мінімальною вимогою до освітнього рівня є загальна середня освіта або професійно-технічна освіта, підтверджена відповідними документами. В більшості випадків диплом необхідно перезахищувати (переоцінювати) на предмет відповідності вимог до спеціаліста в даній країні і в країні експортері робочої сили. В багатьох країнах, крім диплому, при найманні на роботу необхідно мати відповідний стаж роботи, а на окремі види робіт – ще й рекомендаційного листа.

По-друге

, законодавства країн-імпортерів висувають жорсткі вимоги щодо здоров'я іммігрантів. В країни не допускаються наркомани, психічно хворі, заражені вірусом СНІД. Іммігранти зобов'язані подати довідку про стан здоров'я, завірену консульською установою країни, в яку вони в'їжджають, або пройти спеціальне медичне обстеження. Крім того, встановлюють певні вимоги щодо віку іммігрантів, їх політичного та соціального стану ( як правило, забороняється в'їзд членам терористичних та профашистських організацій, особам, що притягалися до кримінальної відповідальності ).

По-третє,країни імпортери, як правило, встановлюють кількісні квоти на іммігрантів. Квотування може торкатися всієї економіки, окремих галузей, окремих підприємств.

По-четверте

, законодавство багатьох країн передбачає заходи щодо економічного регулювання імміграції. До таких заходів відносяться : встановлення мінімального обсягу товарообороту фірми, після досягнення якого вона має право наймати іноземних працівників ; дозвіл на імміграцію тільки тим фізичним особам, які здатні інвестувати в економіку країни визначену законом суму, попередньо доказавши її легальне походження і створити певну кількість робочих місць. Крім того, в окремих країнах за оформлення імміграції і працевлаштування на місцеві підприємства іммігранти зобов'язані внести плату.

По-п'яте

, законодавство більшості країн встановлює максимальні строки перебування іноземних робітників на їх території, після закінчення яких необхідно залишити країну, або одержати дозвіл на продовження перебування в ній.

По-шосте

, в законодавстві кожної країни має місце явна та прихована заборона наймати іноземну робочу силу, оформлена у вигляді заборони іноземцям займатися певним видом діяльності.

Країни-імпортери робочої сили під тиском профспілок здійснюють заходи щодо стимулювання рееміграції

, тобто повернення іммігрантів на батьківщину. До таких заходів належать: надання економічної допомоги країнам масової еміграції, професійна підготовка іммігрантів, виплата іммігрантам спеціальної допомоги.

Економічна допомога

зводиться до надання інвестицій країнам-експортерам робочої сили з метою створення нових підприємств, на яких могли б працювати реемігранти. Найбільшого розвитку така допомога набула у відносинах Німеччини з Туреччиною.

Професійна підготовка

іммігрантів зводиться до надання іноземним робітникам можливості одержати професійну освіту, яка дозволяла б їм одержувати високооплачувану роботу на батьківщині. В цьому плані багато роблять Німеччина, Франція, Швеція та деякі інші країни.

Надання спеціальної допомоги

іммігрантам запроваджується в тих випадках, коли іноземні працівники погоджуються добровільно звільнитися і виїхати на батьківщину. Така форма стимулювання рееміграції застосовується в Нідерландах, Німеччині, Франції.

Інші цікаві матеріали

Складання проекту внутрігосподарського
Землевпорядне проектування — складова частина землевпорядної діяльності та землевпорядного процесу, що обґрунтовує методи проектування і закономірності функціонування землі, як головного засобу виробництва та прост ...

Ґрунти Українських Карпат
Ґрунт - це особливе природно-історичне тіло, складна поліфункціональна чотирифазна структурна система у поверхневій частині кори вивітрювання гірських порід, яка є комплексною функцією гірської породи, організмів, кліма ...

Геоекоінформаційна система екологічного моніторингу та кодування екологічної інформації
Застосування нових інформаційних технологій для складання, аналізу і інтерпретації тематичних карт стало повсякденною необхідністю. Довгий час розвиток технології тематичної картографії і прогнозування природних і техно ...