Геофізика ландшафтів

Термін геофізика ландшафту в географічну літературу був запроваджений в середині 60-х років Д.Л. Армандом /1/. Своє бачення завдань нової дисципліни він виклав в праці “Геофiзика ландшафту”, яка вийшла друком у 1967 році - “наука про взаємодію компонентів ландшафту, тобто наука про взаємодію компонентів ландшафту, що аналізується на рівні i методами сучасної фізики”. Чому виникла потреба виділення в складі фізичної географії цього напрямку? Сама назва фізична географія зобов’язує до пізнання фізичних аспектів розвитку ландшафтної сфери. Але справа в тому, що це було розпорошене в різних дисциплінах - геоморфології, метеорології, гідрології та інших. Тому постановка питання про виділення окремої дисципліни, головним завданням якої б було вивчення фізичної суті ландшафтних процесів було обгрунтованим і своєчасним.

Пізніше це досить просте i точне визначення геофізики ландшафту суттєво трансформувалося в бік його ускладнення і в той же час спрощення, не дивлячись на громіздкість формулювань, проблематики. Так вже в 1988 році /5/ К.Н.Дьяконов приводить наступне визначення ‘Геофiзика ландшафтів, точніше фізика географічних систем локального i регіонального рівнів, - напрямок в комплексній фізичній географії, який вивчає природно -територіальні комплекси, як функцiонально-цiлiстнi об’єкти, фізичну сторону взаємодії компонентів геосистем, їх метаболізм з середовищем, просторово-часову організацію матерії на рівні ландшафтної сфери Землі. Традиційна задача фізичної географії - аналіз факторів просторової диференціації i формування геосистем ( в тому числі i аналіз фізичних полів) - має також геофізичний аспект.’.

Порівнюючи ці два визначення ми бачимо, що вони відрізняються в головному - зник аналіз “на рівні i методами сучасної фізики”. Обумовлено це, ймовірно, тим, що за час, що минув більш важливого значення в фізичній географії набув системний підхід i вчення про ПТК, а також усвідомлення того, що зведення природній явищ до фундаментальних фізичних законів є значно складнішим ніж це припускалося на початку. Так, наприклад, з позицій законів фізики не складає проблеми вивчення руху окремо взятої матеріальної частки, будь то краплина води, піску, чи молекули хімічних сполук. Але вивчення їх поведінки у природі, де їх рух регулюється не одним чинником, а їх комплексом i коли рухається взагалі все i не завжди відомо за рахунок яких джерел енергії, можливе тільки на рівні якісних моделей, які встановлюють або доводять наявність зв’язків між явищами і предметами, але не розкривають їх кількісну сторону. З цього приводу Н.Л.Беручашвiлi / 2 / писав: ‘Чому ця дисципліна називається геофізикою, а не фізикою ландшафтів? Приставка ‘гео’ підкреслює, що мова йде не про найбільш загальні властивості природи взагалі, а про загальні властивості географічної оболонки. Наприклад, до загальних рис природи відноситься знаходження речовини в чотирьох агрегатних станах: твердому, рідкому, газоподібному i плазменному. Хоча останнє в географічній оболонці Землі не спостерігається. Окрім того, в сучасній геофізиці ландшафтів досліджується лише найбільш загальні фізичні властивості i явища шляхом вивчення елементарних структурно-функціональних частин, процесів функціонування, стану ПТК i т.п., а не детальних i складних аспектів фізичних впливів, що характерно для сучасної фізики. Можливо, фізика ландшафтів i буде розпрацьована, але це - справа майбутнього.’

Доречним виглядає визначення Н. Л. Беручашвiлi i визначення місця геофізики ландшафтів, як одного з розділів ландшафтознавства, а не граничної з традиційною геофізикою. Остання вивчає, за незначним винятком, не процеси в земній корі та на її поверхні, а стан осадової товщi i фізичні властивості гірських порід, безумовно, має велике значення i для ландшафтознавства, оскільки вони дають важливу інформацію про стан земної кори. До геофізичних методів досліджень, які вивчають процеси відносяться тільки деякі методи вивчення електричного поля землі, зокрема, природного електричного поля i телуричного струму, а також методи дослідження різних явищ в атмосфері Землі і зміни її складу.

Інші цікаві матеріали

Технічні культури в Україні. Основні проблеми та перспективи розвитку
Актуальність теми. Технічні культури в Україні - один з рпровідних підкомплексів АПК України, від рівня розвитку якого залежить активність розвитку АПК в Україні. Світове сільське господарство в останні роки зберегло те ...

Калінінградська область на карті Європи
На основі рішень Потсдамської конференції (1945 р.) частину Східної Пруссії (район Німеччини) увійшла до складу Російської Федерації. До квітня 1946 року на цій території знаходився Кенігсберзький особливий військовий о ...

Розміщення продуктивних сил Волинської області
Як свідчить досвід, за останні роки відбулися істотні зміни в структурі господарства регіонів України, які підняли на рівні областей і територіально-господарських районів складний комплекс проблем розвитку і розміщення ...