Науково-пізнавальні можливості цифрових моделей поверхні землі

Гіпсометричний аналіз (профіль на рис. 7) показує, що в басейні р. Сейм винесений матеріал початково знаходився на гіпсометричних по­значках 170 м і вище. Біля с. Повстин селеві відклади залягають на висоті, трохи меншій за 100 м, а в гирлі р. Сули – на висоті біля 80 м. Відстань між крайніми точка потоку сягає 300 км, перепад висот складає 90 м. Оскільки головною умовою для виникнення селів є раптовість скиду великої кількості води та насичених водою гірських порід, то неодмінно виникає питання про те, що спричинило таке явище.

Сучасний басейн середнього Дніпра представляє собою єдину гід­родинамічну систему, в якій існує постійний зв’язок між його притоками (рис. 8). Цілісність системи виключає можливість утворення та існування будь-яких замкнутих басейнів, де б могла накопичуватися значна кіль­кість води. Але є ряд фактів, які вказують на те, що в минулому більша частина басейну Дніпра була великим за площею озером. Свідченням цього є той факт, що в межах південно-східної Білорусії значне поши­рення набули озерні відклади, які залягають на висотах до 140 м [21]. У верхів’ях річок Сули, Хорола озерні відклади залягають на позначках до 150 м [7, 21], а на правобережній частині Дніпра в межах Українського кристалічного щита вони залягають на позначках до 170 м [6]. Таке висо­ке залягання озерних відкладів не відповідає орографії регіону, оскільки при рівні води у водоймі вищим за 150 м вона вже безпосередньо сполу­чалася б із басейном Західного Бугу і далі з Балтійським морем. А при умові, що відтікання води на північний захід блокувався тілом льодовика, відкривався б стік із озера до Чорного моря. Тому, скоріш за все, сучасне гіпсометричне положення озерних відкладів зумовлене також і неотекто­нічними чинниками. З урахуванням цієї обставини можна припустити, що початковий рівень води у водоймі, в якій ці відклади сформувалися, був не вищим за 150 м.

Із поширення озерних відкладів по всій долині се­реднього Дніпра виходить, що їх формування відбувалося в межах єдиного озерного ба­сейну, виникнення якого, ско­ріш за все, у часі слід пов’язувати з кінцем дніпро­вського періоду. Тоді талі во­ди льодовика затопили релік­тову тектонічну западину, що обрамляла кристалічний ма­сив із півночі та північного сходу. Але для пояснення причин виникнення селевого потоку слід припустити, що на момент його виникнення існували вже два окремі басейни з різними гіпсометричними параметрами. Як уже згадувалося, вододіл між ними міг знаходитися в межах сучасного межиріччя Дніпра та Удаю. З усіх наведених рисунків також видно, що на час виникнення селю топографія відрізку долини Дніпра нижче гирла Росі в цілому відповідала сучасній. Тобто вже тоді ця частина басейну мала сполучення з Чорним морем.

Приблизно у той самий час на північному заході почався стік води з піс­ляльодовикового озера у долину Західного Бугу. Аналіз гіпсо­метрії показує (рис. 9), що після сполучення басейнів Західного Бугу та Поліського озера його рівень підтриму­вався на позначці біля 144 м. Як окремий басейн Поліське озеро проіснувало до кінця Валдайського часу, і зникло тільки після прориву Мозирської височини [11]. Після цього на місці Поліського озера сформувався басейн Прип’яті, що увійшов до складу басейну Дніпра. Нижче місця прориву на відрізку між с. Юровичі та Дніпром у долині Прип’яті утворився величезний конус виносу [16].

Важливим етапом у формуванні басейну середнього Дніпра був час московського зледеніння. У цей період остаточно була сформована По­ліська низовина і вододіл, що відділяв її від середньодніпровської запа­дини. Її виникнення зумовлене діяльністю льодовика, яка полягала не в виорюванні поверхні, а в пересуванні примерзлих до льодового масиву блоків гірських порід. Вони сягали нижнього контакту промерзання, де присутність води та розкислих порід зменшували тертя до мінімуму. Такий механізм руху льодовика є більш вірогідним, ніж виорювання поверхні, але зона його поширення має певні обмеження. Перша умова, що необхідна для його розвитку, – це наявність осадової товщі, друга умова – це наявність значних тангенціальних напружень, властивих периферійній частині льодовика. В літературі зафіксовані подібні випадки переміщення поверхневих блоків осадової товщі, зумовлені дією льодовика у південній Білорусії [8]. Причому механізм їх руху неодмінно пов’язується з нижнім контактом промерзлої товщі.

Інші цікаві матеріали

Технічні культури в Україні. Основні проблеми та перспективи розвитку
Актуальність теми. Технічні культури в Україні - один з рпровідних підкомплексів АПК України, від рівня розвитку якого залежить активність розвитку АПК в Україні. Світове сільське господарство в останні роки зберегло те ...

Застосування земельно-кадастрових робіт в методиці проекту
Метою моєї курсової роботи з основ земельного кадастру є закріплення отриманих знань та їх застосування на практиці при виготовленні технічної документації зе землекористувачам різних форм власності з виконанням кадастр ...

Великі географічні відкриття
Періоду розкладання феодалізму і виникненню капіталістичних відносин передували Великі географічні відкриття, що зіграли важливу роль у переході до буржуазного способу виробництва. Великі географічні відкриття були ...