Відносини Китаю з Центральною та Південною Африкою

«Шовковий

шлях» до Африки та його європейське сприйняття.

З 1990-х китайські відносини з Півднем характеризувалися ощадливістю та прагматизмом (на противагу попереднім десятиліттям, коли політика Китаю по відношенню до Півдня була з розряду ідеологічного месіанізму). Китай стверджував, що мінлива дійсність 21 століття становить суттєву проблему для Півдня2. Ось чому у світлі виникнення багатополюсної структури міжнародних відносин з'явилася потреба в кооперації між державами Півдня щодо ключових міжнародних питань.

Китай, скориставшись слабкістю реформ, проведених ЄС і IV ВФ на початку 90-х в Африці, Карибському та Тихоокеанському регіонах, і через відсутність чітких і конкретних рішень для регіонів з Брюсселю провів серію експансивних дій у відносинах з центральною та південною Африкою. Встановлення більш тісних зв'язків почалося у 21 столітті. У 2000 році був організований Китайсько-африканський коопераційний форум за участі бізнесменів і підприємців (другий форум відбувся в Аддис-Абебі у 2003 р., третій - в Пекіні у 2006 р.). Китайські підприємства підписали торгові договори з 11 країнами загальною сумою 1,9 млрд. дол. США. Крім того, Міністерство закордонних справ Китаю проголосило 2.006 рік «роком Китаю в Африці», що надало можливість здійснювати візити на високому рівні (у січні Міністр згкордонних справ Китаю відвідав Африку, за ним вирушив президент Ху Цзиньтао у квітні та прем'єр-міністр у червні). В січні 2006 року Пекін опублікував офіційний документ «Китайсько-африканська політика». Документ пояснив необхідність встановлення довгострокової політики між китайською і африканською державами, яка буде протистояти викликам 21 століття. У листопаді 2006 року відповідно до графіку, який вказаний в офіційному документі, був проведений перший китайсько-африканський саміт (за участі 48 африканських держав, які визнають Китайську Народну Республіку; не дивлячись на те, шо представники п'яти держав, які встановили дипломатичні відносини з Тайванем, також були запрошені). Рішення саміту були відносно встановлення «нового типу партнерства між регіонами», було наголошено, що наступні саміти проводитимуться кожні З роки, та був підписаний План дій на 2007-2009 рр. У спільній декларації сторони домовилися про розвиток політичного діалогу та зміцнення економічних зв'язків між регіонами. Китайський президент проголосив, . що його країна надасть преференційні кредити протягом наступних трьох років вартістю 5 млрд. дол. США, подвоїть допоміжні ресурси та скасує африканську частину боргу. Варто зазначити, що Пекін активно співпрацює з Латинською Америкою.

Китай завжди брав участь у справах Африки через участь в операціях ООН з підтримання миру: МОІЧІІС у демократичній республіці Конго та ГЖМІЬ в Ліберії (загалом 1500 китайських загонів). Було визначено, що приблизно 150 тисяч китайців мешкають в Африці (у порівнянні з 240 тисячами французів), тоді як на африканському ринку 800 китайських компаній є діючими".

Африканська нація співпрацює з Китаєм, досягає результату політичних та економічних інтересів обох країн. Вона має користь, яка при найближчій або подальшій співпраці зміцнить позиції країн у міжнародних відносинах. Це такі переваги, як: величезний престиж на міжнародній арені, зменшення їх залежності від політики Півночі, торгівля й економічна співпраця, не обговорені раніше (тобто включаючи права людини)4.

З точки зору Пекінської перспективи співпраця з Африканськими державами - це результат геостратегічних, політичних, економічних факторів".

Швидкий економічний ріст, зростаюче населення та індустріалізація сприяла підвищенню попиту в Китаї на енергетичні джерела, сировину, їжу та технології. Економіка Китаю не здатна забезпечити достатній рівень пропозиції, тому тільки альтернативні джерела забезпечать вихід у світову економіку. Китай звик бути експортером нафти, але підвищений попит зробив країну імпортером. Такий стан справ мав величезне значення для Пекінського розуміння національної безпеки, для якої найважливіша мета у теперішньому - це забезпечення регулярної пропозиції енергії для розвитку економіки країни .

Інші цікаві матеріали

Вугільна промисловість України і Польщі сучасний стан та перспективи
У Європі на сьогодні тільки дві країни, – Україна і Польща, – зберегли вугледобувну промисловість, яка працює як для енергетичного, так і для металургійного сектора економіки. При цьому якщо Польща практично завершила ї ...

АПК Північного Кавказу
До складу Північно-Кавказького економічного району входять: Ростовська область. Краснодарський і Ставропольський краї, республіки Адигея, Дагестан, Кабардино-Балкарська, Карачаєво-Черкеська, Північна Осетія - Аланія, Ін ...

Застосування інноваційних технологій навчання географії
1. Освіта — стратегічна основа розвитку особистості, суспільства, нації і держави, запорука майбутнього. У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті визначено мету, пріоритетні напрямки державної полі ...