Мадагаскар

У 1960 р. на острові була проголошена незалежність. Держава стала називатися Демократичною Республікою Мадагаскар.

У 1975 р. влада в країні була захоплена військовою диктатурою, за якої всі підприємства, у тому числі іноземні, перейшли в державну власність. У 1991 р. під тиском антикерівних виступів була прийнята більш демократична конституція.

У 1992 р. країна стала називатися Республікою Мадагаскар, й в 1993 р. на виборах перемогу здобув президент, що представляв опозиційні сили.

Президенту, що обирається терміном на п'ять років, і прем'єр-міністру належить виконавча влада в республіці. Законодавча влада здійснюється двопалатним парламентом, що складається із Сенату (верхня палата) і Національних зборів (нижня палата). Законодавство засноване на французькому цивільному праві. В адміністративному відношенні країна поділяється на шість фаритані (провінцій).

Населення.

Населення Мадагаскару на 99% представлено його корінними жителями — малагасійцями. Як нація малаґасійці сформувалися в результаті змішування азіатських та африканських расових

типів, але більша схожість у них спостерігається все-таки з малайцями, їхня мова — малагасійська — належить до австронезійської мовної сім'ї. Малаґасійці поділяються на 18 етнічних груп, серед яких найбільш численними є мерина, сакалава, беуїлеу. На острові також-проживають французи, араби, китайці, індійці, пакистанці. Більше ніж половина населення дотримується місцевих традиційних вірувань. Християнство сповідують 37 %, іслам — 5 %.

Мадагаскар — одна з найбідніших країн світу з досить низьким рівнем життя населення. Рівень неосвіченості сягає 61 %. Показник народжуваності надзвичайно високий — природний приріст складає 33 %о, у зв'язку із чим 45 % населення країни складають діти та підлітки.

Крім малагасійської мови, офіційною є французька.

Більша частина населення зайнята в сільському господарстві. Частка міського населення невелика — 31 %. Великими містами є Антананаріву (1,1млн осіб), Туамасіна (145 тис. осіб) Фіанаранцуа (111 тис. осіб), Махадзанга (111 тис. осіб).

Антананаріву — столиця й найбільше місто Мадагаскару. Було засноване в 1610 р. У перекладі з малагасійської його назва означає «місто тисячі воїнів». Тут збереглися старовинні будинки колоніальних і доколоніальних часів. Відомою визначною пам'яткою є колишній палац королеви Мадагаскару. В Антананаріву в 1902 р. була створена перша в Африці Малагасійська академія наук. У місті чотири музеї, зокрема Музей мистецтв і Музей археології. Антананаріву — найбільший промисловий центр країни, тут зосереджена більша частина переробних підприємств,, насамперед харчової та легкої промисловості.

Культура. Головною особливістю малагасійської культури є переплетення азіатських та африканських традицій. Завдяки переселенцям із Південної та Південно-Східної Азії на Мадагаскарі почали вирощувати рис, використовувати човни з балансиром, носити одяг — ламбу, що став для малагасійців національним. З Азії також прийшов звичай у селах замикати на ніч ворота величезними кам'яними дисками діаметром 4,5 м і завтовшки до ЗО см.

Африканці-переселенці принесли із собою традиції скотарства. Африканські бики — зебу — складають основу традиційного малаґасійсь-1 кого господарства. З африканцями на острів потрапили зображення тварин, яких на Мадагаскарі ніколи не було. Так, жирафи, наприклад, стали однією з улюблених тем місцевих ремісників.

Завдяки арабським торговцям на Мадагаскарі були впроваджені передові на ті часи досягнення науки та техніки. Це насамперед технО'логії виготовлення паперу й створення книг.'Місячний календар, терези та торговельна термінологія, назви місяців і днів тижня також були перейняті в арабів.

Азіатський та африканський вплив відбився й на духовній сфері. Так, у релігійних обрядах традиційних вірувань малаґасійців проявляються риси ісламу й традиційні африканські мотиви.

Основою літературних традицій малаґасійців є відомі історичні хроніки сурабе — «Великі письмена», навіяні міфами та легендами. У народній музиці органічно співіснують індонезійський струнно-іципковий інструмент — валіха й африканські барабани. А в запальних ритмічних танцях, дуже схожих на танці жителів Східної Африки, присутні надзвичайно плавні й граціозні рухи рук, що нагадують рухи індійських танцівниць.

Традиційними художніми промислами є плетіння циновок із концентричними орнаментами та різьблення по дереву (зображення фігурок людей і тварин). У селах із волокон листя пальми рафії малаґасійці виробляють тканини — від дуже тонких, як шовк, до простих і грубих, як мішковина. Із листя пальми також виробляють стіни та огорожі або вкривають дахи, а із соку цієї пальми миготовляють вино.

Інші цікаві матеріали

Культурно-освітній комплекс
Однією із складових соціальної інфраструктури є інтелектуальний потенціал В районі функціонує 47 загальноосвітніх навчальних закладів, в яких навчається 4080 учнів. З них 4 навчально-виховних комплекси (3 в смт. Чемерівці, 1 ...

Місто та його структура
В процесі урбанізації рельєф освоюваної території піддається перетворенням відповідно до потреб певного етапу розвитку міста. Основною тенденцією в зміні міського рельєфу можна вважати його вирівнювання, зв'язана з план ...

Перспективи розвитку і розміщення господарського комплексу Житомирської області
Курсова робота показує, наскільки глибокими і фундаментальними є знання, що набуті студентами при вивченні курсу, характеризує вміння самостійно досліджувати окремі питання теми. Курсова робота як важлива форма учбово ...