Геологічна будова території та історія геологічного розвитку

Виділяється 2 великих орографічних ділянки: Західні Альпи (Французько-Італійська й Швейцарські) і Східні Альпи, межа між якими проходить по трансальпійській зоні розламів, від Боденського озера до Заднього Рейну, перевалу Шплюген й озеру Комо. Найбільш високі в Альпах хребти осьової (або кристалічної) зони. У крайових зонах (вапнякових і флішевих) переважають средньовисотні хребти. У Західних Альпах хребти осьової зони круто обриваються до Венеціанно-Паданскої рівнини, а із Півночі і Заході обрамлені смугою більше низьких крайових хребтів і добре виражених передгір'їв. Осьова зона Західних Альпи складається із Приморських, Котских Альп, масиву Пельву, Грайских, Савойских Альп з масивом Монблан, Пеннинских, Лепонтінских, Бернських і Гларнских Альп, а крайова зона - із Французьких Вапнякових Альп (хребет Веркор й ін.) і Швейцарських Предальпійских Східних Альп у цілому нижче, але ширше, ніж Західні Альпи Високогірний ланцюг у них представлена Ретийскими, Эцтальскими, Циллертальскими Альпами, Високим і Низьким Тауэрном. Хребти осьової зони обрамлені вапняковими хребтами як із Півночі (Альгейские А., Карвендель, Зальцбургские А., Австрійські Вапнякові А. й ін.), так і з Півдня (Бергамские, Доломітові, Карнийские, Юлийские А. й ін.).

А. представляють складну систему гірських височин і кряжів, що утворять зигзагоподібну ламану лінію й розсіяних цілу масу широких поздовжніх і глибоких поперечних долин. Внутрішній край альпійської дуги в зап. своєї частини круто спускається до низовини р. По, у східній, починаючи від Лаго-Маджиоре, більше поступовий перехід до сусідньої низовини становлять більше низькі кряжі передгір'їв і Середні А., так само як і на зовнішньому краї - від вищих А. до долини ріки Рони, Швейцарського й Баварського плоскогір’я. височинам і до долини Дунаю. По висоті А. розділяються на: передгір'я, великою частиною лісисті кряжі 800-1800 м в.; Середні Альпи, 1800-2400 м, частиною скелясті, частиною же покриті рослинністю, і Вищі Альпи, більше 2400 м, стрімкі голі скелі, подекуди скудно одягнені листами й альпійськими травами або ж великі сніжні глетчери й поля. Середня висота гребеня Вищих А. рівняється 2000-2400 м і ставиться до висоти гірських вершин приблизно як 1:2. Гірські породи А. частиною кристалічні, частиною осадові. До першого належать різні граніти, сиєніт, порфір, серпентин (змійовик), гнейс, слюдяний сланець, роговообманковый і тальковий сланці, до яких приєднуються інші метаморфічні породи, тобто утворилися шляхом перетворення з осадових, як то: сірі й зелені сланці, зернисті вапняки, доломіти, гіпси й ін. Із властиво осадових порід можна вказати із упевненістю тільки на найдавнішу формацію первинної епохи у Східних А.; у середній і західній з А. вона поступилася, імовірно, місце метаморфічним породам. Кам'яновугільну формацію ми зустрічаємо в західній, так й у сході з А.; у першій вона представлена антрацитовими сланцями, у другий - вапняками. Вторинна формація, а саме тріас, представлений червоними й зеленими сланцями й конгломератами, чорними й сірими доломітами, сильно розвинений у Східні й слабкіше - у Західних Альпах. Лейас А., звичайно щільний вапняк, зустрічається в гірській системі на всьому її протязі. Властиво юрська формація, а саме середній її ярус, досягає значного розвитку й характеризується темно-сірими, майже чорними, щільними або дрібнокристалічними вапняками (гірське вапно) і залізною рудою; вона утворить широкий пояс на захід і схід сторонах А. від Лигурийского моря до Дунаю; у Бернські А. вона становить потужні вершини, що досягають у Блюмлисских А. 3670, у Веттергорне 3703 м височини. Крейдова формація нашарована на південну й зустрічається на великому протязі по обидва боки альпійської системи, характеризуючись, головним чином, темно-сірими вапняними сланцевими (неокамен.) або сірими щільними вапняками. Далі, за крейдовою формацією випливають третинні утворення коценовой формації, нуммулітовий ярус і фліш; перший складається із дрібнозернистого сірувато-блакитнувато-чорного, богатого скам'янілостями вапняку й світло - і темно-сірого піщанику, останній - з темно-сірого, майже чорного вапняно-глинистого сланцю упереміж з вапняної брекчией і темносірим щільним піщаником. Ці шари можна з на всьому протязі західного й північного схилів, почасти також і на південному. Вони утворять довгий узький пояс, що ясно відокремлюється від неогенових або моласовых утворень. Неогенові третинні утворення, що відламалися на північному краї, тільки в самій східній частині їх проникають у долини, складаючись переважно із зеленого або блакитнувато-сірого піщанику й конгломерату (нагельфлу), з яких перший становить перехідний щабель між А. і лежачої до півночі від них областю, а останній утворить самі зовнішні кряжі передгір'їв. Узята в цілому Альпійська гірська система представляє кристалічне ядро, одягнене покривом осадових утворень; але це ядро не представляється цільним, безперервним, а розпадається на окремі центральні гірські маси, відділені одна від інших ділянками осадових формацій. Таких центральних гірських мас Штудер нараховує у Швейцарські А. - 12; у всій альпійській області їх, по рахунку Дезора, - 36. Всі вони складаються переважно із граніту й гнейсу, сієніту й слюдяного сланцю й разом з навколишніми їхніми сланцями утворять середню зону А., що з півночі й півдня супроводжується двома бічними зонами осадових формацій. Це геогностичний розподіл з повного розвитку тільки в Східні А., у західній частині південна бічна зона так близько підійшла до середнього, що не одержала самостійного розвитку й майже зовсім відсутній, так що гнейси й граніти центральної зони безпосередньо примикають до низовини ріки По, і тільки до сходу від Лаго-Маджиоре передовий вал, що складається з доломіту й перевелися, досягає значної товщі й, поступово й швидко товщаючи, тягнеться без подальших перерв до східного краю А.

Інші цікаві матеріали

На землі на рідній
Існує наука про географічні назви – топоніміка. Саме вона дозволяє пояснити не тільки смисл назви мого села, а й встановити віхи його історії. Нині, коли небувало зріс інтерес громадськості до історичних знань, як нікол ...

Розміщення продуктивних сил Кіровоградської області
Розміщення продуктивних сил - динамічний стан, що характеризує розподіл продуктивних сил за територією відповідно до природних, економічних, соціальних умов і факторів, який визначається особливостями територіального п ...

Соціальна інфраструктура Чемеровецького району
Актуальність дослідження. Проблеми розвитку й раціональної територіальної організації соціальної сфери набувають у наш час першорядного значення, оскільки все зростаюча частина населення зайнята в сфері послуг, а рівень розвитку с ...