Географічні ідеї древнього світу

Зачатки географічних знань з'явилися ще в первісних людей, саме існування яких залежало від здатності орієнтуватися в просторі й відшукувати природні притулки, джерела води, місця для полювання, камені для знарядь і т.д.

Первісна людина відрізнялася гострою спостережливістю й навіть умінням робити малюнки місцевості на шкірах, бересті, дереві - прообрази географічних карт. Примітивна карта як спосіб передачі географічної інформації виникла, очевидно, задовго до виникнення письменності. Уже на самих ранніх стадіях своєї господарської діяльності первісна людина вступила в складні взаємодії з навколишнім природним середовищем.

Дослідження археологів в останні роки показали, що вже наприкінці палеоліту (древнього кам'яного віку) людина знищила основну частину великих ссавців у межах помірного пояса північної півкулі, викликавши тим самим своєрідну “перша екологічну кризу" в історії нашої планети, і змушений був від збирання й полювання перейти до землеробства.

Перші письмові документи залишили нам землеробські народи Древнього Сходу: Єгипту, Дворіччя (Ассирія й Вавилон), Північної Індії й Китаю (IV-II тисячоріччя до н. е).

У цих народів виникли зачатки наукових знань в області математики, астрономії, механіки, які використовувалися потім для рішення проблем географічного характеру.

Так, у Єгипті в епоху Древнього царства (до 2500 р. до н. е) проводилося межування земель, створювався земельний кадастр (головним чином для визначення розміру податків). З метою визначення строків різних сільськогосподарських робіт стали проводитися регулярні астрономічні спостереження. Єгиптяни досить точно визначили тривалість року й увели сонячний календар. Древнім єгиптянам і вавилонянам були відомі сонячний годинник.

Єгипетські й вавилонські жерці, а також китайські астрономи встановили закономірності повторення сонячних затьмарень і навчилися пророкувати їх. Із Двуріччя відбувається розподіл екліптики на 12 знаків зодіаку, року - на 12 місяців, доби - на 24 години, окружності - на 360 градусів; там же було уведене поняття “місячний тиждень". З Індії бере початок сучасна числова нумерація.

Подання народів Древнього Сходу про природу, хоча й мали у своїй основі реальний практичний досвід, у теоретичному плані зберігали міфологічний характер.

Ще в III тисячоріччі до н. е. шумери створили міфи про створення миру, потопі й раї, які виявилися надзвичайно живучими й відбилися в багатьох релігіях.

Астрономічні спостереження в той час не привели до правильних поглядів на будову Всесвіту. А от віра в прямий вплив небесних світил на долі людей привела до виникнення астрології (особливо популярної вона була у Вавилоні).

Подання про Землю ґрунтувалися на безпосереднім сприйнятті навколишнього світу. Так, древнім єгиптянам Земля представлялася у вигляді плоского витягнутого прямокутника, оточеного з усіх боків горами.

Відповідно до вавилонського міфу, бог Мардук створив Землю серед первинно суцільного океану. В аналогічної, хоча й більше поетичній формі, походження Землі рисується у священних книгах індійських брамінів - “Ведах”: Земля виникла з води й подібна до квітки лотоса, один з пелюстків якого утворить Індія.

Серед географічних ідей древнього миру, успадкованих сучасною географією, особливе значення мають погляди вчених античності. Антична (греко-римська) географія досягла свого розквіту в Древній Греції й Римі в період з XII в. до н. е. по 146 р. н. е.

У Древній Греції близько 500 р. до н. е. була вперше висловлена ідея про кулястість Землі (Парменид). Аристотель (IV в. до н. е) привів перші достовірні докази на користь цієї ідеї: круглу форму земної тіні при місячних затьмареннях і зміна виду зоряного піднебіння при пересуванні з півночі на південь.

Близько 165 р. до н. е. грецький учений Кратес із Малли виготовив першу модель земної кулі - глобус. Аристарх Самосський (III в. до н. е) уперше приблизно визначив відстань від Землі до Сонця. Він першим почав учити, що Земля рухається навколо Сонця й навколо своєї осі (геліоцентрична модель космосу).

Подання про географічні (кліматичні) зональності, засноване безпосередньо на ідеї кулястості Землі, також бере свій початок в античній географії (Евдокс із Кніди, 400-347 р. до н. е). Посидоній (на границі II-I вв. до н. е) виділив 9 географічних поясів (ми в цей час виділяємо 13 поясів).

Ідея змін земної поверхні також ставиться до найстарших досягнень античної думки (Геракліт, 530-470 р. до н. е), а тим часом боротьба за неї закінчилася тільки через два з половиною тисячоріччя, на початку XIX в. н. е.

Інші цікаві матеріали

Особливості розміщення та основні проблеми та перспективи розвитку важкого машинобудування України
Машинобудування — одна з провідних галузей промисловості світу, за вартістю продукції та занятих працівників посідає перше місце. Машинобудування як галузь  промисловості виникла в XVIII столітті. Винахід прядильно ...

Грунти України. Грунтовий покрив України Утворення і поширення грунтів, рослинності,
Утворення і поширення грунтів, рослинності, тваринного світу залежать від властивостей порід, що складають земну поверхню, форм рельєфу, кліматичних умов, господарської діяльності людини. В їх розміщенні на території Ук ...

Гірські зледеніння Азії ґенеза, географія, прогноз розвитку
Актуальність теми. Гірські льодовики - льодовики в горах. Характерна їх особливість - наявність чітко виражених областей живлення, тобто фірнових басейнів, у межах яких відбувається накопичення снігу та подальше його пе ...