Географічне положення

У другому випадку (Сибір і Канада) знову ж таки знаходимо багато спільного у природних умовах. Здавалося б, «стартові» позиції однакові. Але ЕГП різниться принципово: Канада має на сході і заході незамерзаючі порти – Галіфакс на Атлантиці та Ванкувер на узбережжі Тихого океану. Дякуючи цьому Канада помітно випереджає Сибір за рівнем соціально-економічного розвитку.

Отже, як бачимо з наведених прикладів, економіко-географічне (суспільно-географічне) положення має виняткове методологічне значення. Фундаментальне обґрунтування концепції ЕГП зробив М.М. Баранський у 1929 році. Відтоді це поняття надійно ввійшло в теорію і практику економіко-географічних досліджень у всьому світі. Пояснюється це тим, що місце і роль будь-якого регіону (хай то буде країна, економічний район або промисловий вузол) в системі географічного поділу праці значною мірою визначається ЕГП.

Розглянемо цю ситуацію на прикладі України. В умовах Російської імперії її територія була слабко індустріалізована (за винятком Києва та Одеси, пізніше – Донбасу), але мала високоінтенсивне сільське господарство. Такі особливості спеціалізації та участі у географічному поділі праці пояснюються саме специфікою суспільно-географічного положення. Україна з різних боків була оточена промисловими районами: на північному заході і заході це Санкт-Петербург, Рига, Варшава, Лодзь, які встигли індустріалізуватися раніше в силу близькості до Балтійського моря і західних кордонів; на півночі – Москва, яка індустріалізувалася внаслідок свого центрального положення на Східноєвропейській рівнині поблизу місця перехрещення важливих річкових шляхів. До того ж і Москва, і Санкт-Петербург використали столичний статус. Склалася ситуація, при якій галузі промисловості, що орієнтувалися на зовнішній ринок, тяжіли до Санкт-Петербургу, Риги, Варшави, а ті, що орієнтувалися на внутрішній ринок, – до Москви. Внаслідок такої конкуренції сусідніх територій значна частина України виявилася «вільною» від промисловості. З іншого боку, ця сама близькість промислово-міських районів формувала підвищений попит на сільськогосподарську продукцію, створювала умови для інтенсивного розвитку сільського господарства, особливо виробництва технічних культур (льон, коноплі, цукровий буряк) і товарного тваринництва (м’ясо, молоко, шкіри). Отже, саме особливості ЕГП сприяли формуванню відповідного типу господарства на території України.

Особливе значення ЕГП має для розвитку міст

. Адже міста виникають та зростають на економічних зв’язках й тим самим реалізують просторові відношення певного пункту до різних економічних об’єктів.

Історія багатьох міст свідчить про стійку і потужну роль ЕГП в їхньому розвитку. Є чимало прикладів, коли міста зникали та знову відроджувалися, стверджуючи фокусну (вузлову) роль саме цього місця для численних економічних зв’язків, підкреслюючи той факт, що на цьому місці міста не може не бути. Яскравим зразком слугує історія Карфагену. Один з римських сенаторів прославився тим, що всі свої виступи починав і закінчував закликом «Карфаген повинен бути знищений!». Протягом тривалих Пунічних воєн Рим намагався зруйнувати Карфаген та стерти саму пам’ять про нього. Карфаген таки було зруйновано, а попелище розорано і засіяне на знак того, що міста тут ніколи вже не буде. Але Карфаген відродився. Був спалений вдруге і його територія засипана сіллю, щоб навіть рослини не могли тут існувати. Та з плином часу з’являється Новий Карфаген. Навала арабів вже у VІІІ столітті після Р.Х. знову закінчується нищівним руйнуванням. Але знову велике місто – Туніс (столиця держави) виникає на згарищі, фіксуючи таким чином надзвичайні вигоди ЕГП цього пункту.

Яскравим прикладом слугує і виникнення Санкт-Петербургу, за влучним висловом О.І. Воєйкова, в «економічній пустелі». Справді, місто було закладено на майже незаселеній території, до того ж відірване від інших економічних центрів і районів тодішньої Росії. Проте Петербург зростав у місці, зручному для зовнішньоторговельних зв’язків країни, які на той час були вкрай необхідні для її економічного становлення. З’явилися нові шляхи сполучення, встановилися економічні зв’язки з центральними районами країни, і невдовзі Петербург став найбільшим економічним центром Російської імперії.

Так точно і на місці Одеси місто не могло не виникнути. Навіть безводний сухий степ Причорномор’я не зміг перешкодити стрімкому розвитку Одеси як зовнішньоторговельного порту.

Цікаво, що місця перетину (фокуси) економічних зв’язків можна визначити навіть тоді, коли рівень розвитку продуктивних сил країни ще недостатній для заснування міст. Наприклад, у багатьох африканських країнах існують так звані «уявні міста

». На перетині зв’язків кількох сусідніх поселень існують «пусті», незаселені місця, де збираються місцеві базари та ярмарки, проводяться адміністративні збори населення, свята та інші заходи. Тобто з плином часу саме тут має виникнути місто.

Інші цікаві матеріали

АПК Північного Кавказу
До складу Північно-Кавказького економічного району входять: Ростовська область. Краснодарський і Ставропольський краї, республіки Адигея, Дагестан, Кабардино-Балкарська, Карачаєво-Черкеська, Північна Осетія - Аланія, Ін ...

Русловий алювій Черемошу Вступ Черемош, права та найбільша притока (довжина 80 км, площа
Черемош, права та найбільша притока (довжина 80 км, площа басейну 2650 км2) Пруту, утворюється злиттям Чорного і Білого Черемошу в гірському селі Устеріки в Покутсько-Буковинських Карпатах. Витоки Чорного Черемошу (89 к ...

Нормативна грошова
Здійснення контролю, обліку якості та кількості земель, впровадження приватної власності на земельні ділянки та платного характеру використання потребують чіткого економічного механізму регулювання земельних відносин, ...