Розвиток районного підходу в соціально-економічній географії
– це територіально цілісна частина господарського комплексу країни, яка має спеціалізацію
, комплексність
, керованість
. Утворення економічних районів є результатом процесу територіального поділу праці (як різновиду географічного поділу праці).
Економічний район характеризується безумовною об’єктивністю, приматом енерговиробничого принципу побудови, економічною доцільністю, оптимальним поєднанням спеціалізації і комплексності, опорою в розвитку на концепцію районних ТВК, обов’язковим суміщенням економічних і адміністративних кордонів.
У західній географії поняття району дещо видозмінене. Район розглядається як суб’єктивна категорія, котру людина відчуває, придумує . Тому і акцент при вивченні території робиться не на самих районах, а на відчуттях, на сприйнятті району індивідуумами ("ментальні" райони).
СЕГ оперує різними видами районів. В її межах виділяють районування економічне, соціальне, політичне, культурне та ін. Останнім часом широко вживається поняття "інтегрального соціально-економічного (суспільного) районування". Головні теоретичні і методичні основи економічного районування були закладені у першій половині ХХ століття і залишаються практично незмінними. Але в сучасних умовах формування ринкових відносин вони вимагають певного перегляду. Можливо, саме через ці причини ми досі не маємо загальновизнаного варіанту економіко- і соціально-географічного районування території України.
Галузевий і територіальний принципи управління
Економічне районування країни безпосередньо пов’язане з проблемою оптимального поєднання галузевого і територіального принципів управління народним господарством.
За галузевим (відомчим) принципомгрупування підприємств кожне з них підпорядковане своєму міністерству (відомству) незалежно від того, у якому з районів воно розміщене. За територіальним принципом
усі підприємства окремого району різних галузей і відомств підпорядковані єдиному органу, що керує економікою району в цілому.
Кожний з принципів управління має свої переваги і недоліки. Зокрема. галузевий (відомчий) підхід породжує так звані відомчі бар’єри, тобто помітно ускладнює економічні зв’язки між підприємствами різних галузей. Внаслідок цього виникають певні труднощі в організації взаємодії підприємств різних галузей у конкретному районі або територіальному комплексі. Переважання галузевого принципу веде до придушення місцевої ініціативи та зайвої централізації управління.
В умовах територіального принципу управління створюються передумови для тенденції "місництва" – протиставлення місцевих економічних інтересів загальнодержавним цілям. І, що найголовніше, при територіальному управлінні втрачається єдина в масштабах національної економіки організація галузі, послаблюється її організаційно-економічне та науково-технічне керівництво. Дуже важко в таких умовах додержуватися сучасних світових стандартів і жорстких техніко-економічних нормативів.
Отже, переваги певного принципу управління соціально-економічним розвитком ефективні лише у певних межах. Впроваджувати принципи управління потрібно з врахуванням рівня розвитку продуктивних сил країни та конкретних історичних умов. Проблема оптимального поєднання галузевого і територіального принципів управління лишається актуальною і в наш час.
Інші цікаві матеріали
Польща
Площа країни – 313 тис. км2,
чисельність населення – 38,6 млн. осіб (за цими показниками в Центральній
Європі Польща поступається тільки Україні). Столиця – Варшава. Державний устрій
– унітарна республіка. В адміністрат ...
Подільский економічний район
Подільский економічний
район має зручне економіко-географічне положення, вигідне
транспортно-географічне положення. За розмірами території район посідає
4 місце серед економічних районів України ...
Заповідник “Гуцульщина” Національний природний парк «Гуцульщина» створений
Національний природний парк «Гуцульщина» створений Указом Президента
України від 14 травня 2002 року. Він розташований у межах Косівського району
Івано-Франківської області й охоплює площу в 32271 гектарів. Із цієї
площ ...